«Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх то смерть. А тепер, звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя вічне. Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!»
Коли переїжджаєш на нове місце, доводиться дізнаватися, які дороги куди ведуть. Не так давно ми переїхали в інше місто. Я відправився робити різдвяні покупки, а виїжджаючи з автостоянки, побачив, що на основній дорозі утворився затор. Мені хотілося швидше потрапити додому, і я звернув у провулок, який, здавалося, вів у потрібному напрямі. На жаль, провулок завів мене в безвихідь. Довелося повертатися. Повернувшись, я вирішив не здаватися і поїхав іншою бічною вулицею. Цього разу вулиця зробила петлю і привела мене в те саме місце, звідки я виїхав.
Нічого, буває і гірше. Одного разу я поїхав симпатичною сільською дорогою, яка через декілька миль завела мене в драговину: річка вийшла з берегів і розмила ділянку дороги. А ще мене іноді так і підмивало проігнорувати знак «Небезпечно для життя!» біля військових об’єктів або поїхати напростець, заїхавши в результаті в болото. Але знову-таки можна уявити ситуацію гірше. Скажімо, лихач ігнорує загороджувальні знаки і бар’єри, в’їжджає на міст і лише в найостаннішій момент виявляє, що міст недобудований і він от-от впаде в річку.
Мораль цієї байки ясна, але у випадку з християнською етикою її часто випускають з уваги. Бог дав людям правила і вказівки не за свавільним капризом, нехтуючи їх інтересами і почуттями. Правила – це ті ж самі дорожні знаки. Якщо не хочеш заїхати в безвихідь, а то і потрапити в аварію, ними краще не нехтувати. Бо одна дорога приведе до катастрофи, а друга – до життя, життя в усій повноті.
Цей момент часто розуміють невірно: немов загроза смерті і обіцянка вічного життя – політика «батога і пряника». Люди думають, що Бог поводиться з нами як з упертими ослами. Спочатку помахає перед носом пряником або, скажімо, морквиною («Дивися! Вічне життя! Смачно? Ну, пішов, пішов!»). А якщо ми упремося, ударить по спині палицею: «От уперта худобина! Будеш так себе поводити, кінець тобі!» Може, іноді так і схоже на те, але тільки тому, що ми дивимося на речі в неправильному ракурсі. Ситуація ж йде інакше. Як ми вже говорили в розділі 1, певного роду поведінка шкодить не лише самій людині, але і її оточенню. Візьмемо очевидне порівняння: якщо людина нап’ється, сяде за кермо і гнатиме з великою швидкістю, то постраждає не лише вона сама. Одним словом, мова не про те, що Бог довільно вибрав певні види діяльності як неправильні і що заслуговують покарання. Така поведінка вже несе на собі знаки того, куди воно призведе. Якщо можна так виразитися, воно поширює навколо себе запах смерті. Тому остаточне покарання за нього не довільне (як, скажімо, тюремне ув’язнення для тих, хто не заплатив податки): швидше, це те, що буває, коли безтурботний водій, що розганяється, падає зі скелі в море.
І навпаки, коли люди поводяться відповідно до благовістя і принципів ранньохристиянського вчення, у них можна бачити знаки життя. І життя майбутнього віку не є якась довільна нагорода (на кшталт медалі за порятунок дитини, що потопала). Тут доречніша інша аналогія: це така нагорода, як та, яку отримує батько, якщо врятована ним дитина – його власна улюблена дочка.
Зупинимося на секунду. Замислимося над поняттям «Життя майбутнього віку». Ми вже стикалися з ним наприкінці розділу 5. Його часто перекладають як «вічне життя», і це цілком відбиває Павлові уявлення про остаточні долі народу Божого. Але з цим перекладом пов’язані різного роду непорозуміння. Скажімо, у багатьох людей воно викликає асоціацію з «небесами». Необов’язково такими небесами, де праведники сидять з арфами на хмарах, але все таки цей певний простір за межами матерії і нашого просторово-часового континууму. Новий Заповіт говорить зовсім не про це, і Павлу нічого подібного і на думку не спадало. Будучи благочестивим юдеєм свого часу, він ділив історію на дві епохи: «вік нинішній» і «вік майбутній». (Навертання до християнства нічого в цьому плані не змінило: Павло так і залишився при цих уявленнях, і вони навіть поглибилися і розширилися.) Вік нинішній (див., наприклад, Гал. 1:4) – це час, коли нечестя володарює у світі Божому. У майбутньому віці, нарешті, Бог восторжествує. Завдяки Месії, Ісусу Христу, «вік майбутній» вже вторгся в хід історичного процесу. Християни покликані жити в сьогоденні у світлі цього майбутнього – майбутнього, яке зустрічає їх в Ісусі. Якщо ви хочете знати, як Павло уявляв прийдешні долі світу, перегорніть декілька сторінок і загляньте в Рим. 8:18-25. Не невтілене існування на «небесах», а нове творіння – от куди веде справжня християнська поведінка.
Проте майбутнє залишається даром Божим (в. 23). Павло усе пише дуже точно. Коли ви грішите, ви отримуєте за це плату (а саме, смерть). Але коли живете по-Божому, ви не заробляєте життя майбутнього віку. Воно залишається вільним і абсолютно незаслуженим даром. Останній Суд відбуватиметься відповідно до життя, яке ми провадили (Рим. 2:1-16). Але що означає «відповідно»? Ця відповідність – таке ж, як коли симфонічний оркестр виконує Бетховена «відповідно» до моїх жалюгідних спроб наспівати мелодію.
Рим. 6 – чудовий розділ. І це та сама звістка, почути яку особливо важливо сучасній церкві. Конкретних етичних настанов тут немає, але їх можна подивитися в інших місцях Послання до Римлян (та інших ранньохристиянських текстах). Вона допомагає осмислити, що є християнська поведінка: чому важливо поводити себе по-християнськи і як саме це робити. Адже досі не лише нехристияни, але і багато християн вважають, що християнство зводиться до виконання кількох дивних заборон і дотримання кількох дивних і віджилих вірувань і звичаїв. Достатньо прочитати кілька Павлових рядків, щоб зрозуміти, наскільки безглузді подібні ідеї. У Павла ми вчимося достовірності, необхідного пошуку справжньої християнської святості.