Із часом я почав сприймати пустелю як місце, де живуть християни. Такий стиль життя почав мені подобатися. Я цілком серйозно задумувався над тим, щоб жити так само. Завдяки цій дівчині я помітив зовсім новий світ. Коли я жив у монастирі в Австралії, то мав і доброго, люблячого єпископа, і добрих монахів-співбратів. З іншого боку, я зупинився перед нововідкритим світом життя в пустелі. Коли я думав про пустелю, то усвідомлював деякий ризик, адже це був для мене зовсім новий світ, мені невідомий. Раніше я бачив піски в Австралії, але ніколи не перебував у пустелі, яка могла б похвалитися своєю святою історією. І саме святість цього місця була чимось, що відрізняє єгипетську пустелю від усіх інших. Нею ходили святі. Вони тут жили, молилися і відходили в ліпший світ. Я усвідомив, що св. Антоній – живий святий, а пустельне життя цілком можливе. Розповідь дівчини про життя ченців у пустелі було ще й тому особливо переконливе, що вона особисто відвідала пустелю, зустрічалася з ними й розмовляла з їхнім єпископом. Я почувався так, ніби хтось запрошував мене спробувати щось цілком нове. Це було дивне відчуття. Я прагнув жити в пустелі, хоча ніколи не знав, як це виглядає.
Коли я був ченцем, то проводив екскурси для паломників, показуючи їм скарби, які були в монастирі. Дівчина, яка була для мене гостем, показала мені щось цілком нове. Це вона стала моїм провідником, відкрила переді мною невідоме чернече життя. Завдяки розповідям про пустельне життя, завдяки її особистому запалові, переді мною відкривалися нові можливості та напрями чернечого життя.
В одній із наших розмов я запитав, чи таке життя можливе в наш час. Вона побачила мою зацікавленість і сама почала намовляти мене до життя в пустелі. Дівчина сказала, що я можу туди поїхати й усе побачити. Запропонувала, що допоможе мені домовитися про зустріч. Це виглядало так, ніби вона відчиняла переді мною двері й запрошувала досередини. Звісно, я мав деякі сумніви. Однак був настільки зацікавлений, що не хотів втратити нагоди.
Проникливий погляд папи
Через кілька місяців роздумів над такою зміною життя ця перспектива почала набувати реальних форм. Сам я цього не вигадав. І це стало для мене знаком, виразним покликом Бога, Який показував мені місце на землі. У розмові з моїм сербським єпископом я сказав, що серйозно задумуюся над тим, щоб жити в пустелі. Незабаром після цього я дізнався, що коптський папа Шенуда III[1] підтвердив свій приїзд до Австралії на урочистості посвячення монастиря в Мельбурні. Ми поїхали туди разом із моєю знайомою, щоб при нагоді зустрітися з патріярхом Коптської Церкви. Після церемонії освячення вівтаря папа вийшов зі святині, прямуючи на обід. Коли він проходив повз, дівчина виштовхнула мене з натовпу, щоб я порозмовляв із ним. Я простягнув руку, щоб привітатися. Охоронці, які йшли поруч із папою, схопили мене, бо подумали, що я можу мати якісь погані наміри. Папа був спокійним, запитав, чим може мені допомогти. Я сказав, що хотів би жити в Єгипті й бути ченцем-пустельником. Він відповів, що якщо Божа любов оселилася в моєму серці, то я можу бути щасливим всюди, де б я не жив. Я сприйняв це як відмову, бо зрозумів ці слова так, що я повинен бути задоволений тим місцем, де живу. Тож відповів, що зараз не відчуваю цього в своєму серці і хотів би віднайти це в єгипетській пустелі. Тієї миті папа зробив щось, що було для мене дуже зворушливе. Він подивився на мене і в його погляді було щось дуже незвичне. Його очі дуже широко розплющились, так ніби він хотів зазирнути мені до серця. Після невеликої паузи він сказав, що погоджується. Потім відчинив переді мною двері, запрошуючи досередини. Якщо папа доброзичливо поставився до мого прохання, то вже ніхто не міг мені в цьому перешкодити.
Згода папи була для мене запрошенням. Дозвіл на виїзд до Єгипту – це був подарунок від Бога. Я відчув легкість у серці. Щоправда, я вже належав до спільноти ченців, але це було не те місце, якого хотів для мене Бог. Отак я потрапив до Коптської Церкви.
Як у себе вдома
Коли я виїжджав до Єгипту, то залишив працю викладача та дім.
Свідомо прийняв християнство і водночас став православним ченцем. Коли я був світською особою, то не був християнином і не належав до жодної з Церков. Упродовж тривалого часу, від 11 до 40 року мого життя, я був атеїстом. А потім перейшов до Коптської Церкви. Я виїхав до Єгипту, де почав брати участь у житті коптського монастиря. Часто я відвідував монастир, в якому жив папа Шенуда III. Особливо мою увагу привернуло те, як тут виглядало служіння Божественної Літургії. З одного боку, я був зворушений багатством форми, з іншого – великою свободою, яка не мала нічого спільного зі штучною поведінкою під час богослуження в міських святинях. Літургія, в якій я брав участь, мала свою незмінну форму, вона була поділена на частини, а крім цього можна було помітити її динаміку. Вірні, які брали в ній участь, були спокійні, вони спокійно входили та виходили із храму, запалювали свічки. Навіть священики біля вівтаря поводилися розкуто й вільно. У цьому було щось живе, а водночас легке, і це заохочувало мене перебувати у святині так, ніби я був у себе вдома.
[1] Визначний духовний лідер коптів, папа і патріярх Олександрійський, до 2012 року глава Коптської Православної Церкви, також – письменник і поет.