«Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: Хто найбільший у Царстві Небеснім? Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині… Від спокус горе світові, бо мусять спокуси прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуса!»
Найжахливіше в нашому світі – це нужденні діти. Я згадую трьох хлопчиків, які рилися в смердючій купі сміття на околиці південноамериканського містечка. Вони ледве досягли шкільного віку, але вже мали досить великий життєвий досвід. Ці діти шукали хоч щось придатне для продажу, щоб купити собі трохи їжі. На їх дитячих лицях була написана вся історія світу дорослих.
Я думаю про цілу школу в Уганді, де в кожному класі була безліч дітей-сиріт, чиїх батьків забрала епідемія СНІДУ. Я думаю про багатих і зіпсованих дітей Заходу, які вимагають все більше електронних іграшок для дозвілля, оскільки ніхто не прищепив їм любові до книг, музики і прогулянок.
Те, як ми ставимося до дітей, є точним показником нашого ставлення до світу і до Бога. Для багатьох людей діти – лише маленькі істоти, що вносять безлад в улаштоване доросле життя. Але ж вони – живі люди, а не іграшки, які можна просто покласти до шафи. У них є почуття власної гідності, своя доля, власна унікальна індивідуальність.
У багатьох суспільствах цей факт ігнорується, а в стародавньому світі маленьких дітей іноді взагалі не вважали людьми, поки вони не досягали віку статевої зрілості. Від такого ставлення особливо страждали новонароджені дівчатка, яких могли просто викинути на поживу хижакам або продати як майбутніх повій. Примітно, що в деяких мовах (зокрема грецькій) слово «дитина» – середнього роду.
У грецькому варіанті цього розділу незрозуміло, дитина якої статі мається на увазі. Але, перекладаючи текст, я вирішив, що Ісус вибрав для прикладу саме дівчинку, щоб апостоли краще зрозуміли: найслабкіша, уразлива і непримітна істота увійде до Царства Божого. Коли небесний лад встановиться на землі, закінчиться час, коли в результаті еволюції виживають і володарюють «найбільш пристосовані» – найсильніші, найшвидші, найгучніші і найагресивніші люди.
Коли апостоли запитали, хто буде «найбільшим» у Царстві Небесному, ймовірно, вони мали на увазі великих людей старовини, прославлених за хоробрість на полі бою чи за їх визнану мудрість. Ісус не надає цьому анінайменшого значення і вказує апостолам на маленьку дівчинку – соромливу, невпевнену в собі, але довірливу, з ясними очима, готову слухати, вчитися, любити… От справжня велич, каже Ісус. Йдіть і вчіться бути такими ж!
Ісус учить апостолів наслідувати дітей, очима дитини дивитися на себе, на світ і на Бога. Для всіх нас (особливо для молодих людей) важко зрозуміти, що слабкість і уразливість – це не те, чого слід соромитися. Саме упокорювання має цінність у Царстві Божому, бо гордість і зарозумілість перекручують і, кінець кінцем, руйнують життя людини і життя її близьких.
Але в цьому розділі Євангелія Ісус не лише учить Своїх послідовників принципам духовного росту, щоб вони могли стати «великими» в Царстві Небесному. Ісус, звичайно ж, турбується про самих дітей, які саме через свою довірливість і готовності слухати дорослих є самими уразливими з усіх людей. І на сьогодні це так само вірно, як було завжди.
Отже, Ісус робить серйозне попередження всім обманщикам і спокусникам дітей. Як завжди, Христос перебільшує, малюючи яскраву і драматичну картину покарання для таких людей за допомогою жорен – величезних пласких круглих каменів з великим отвором посередині, які використовувалися для перемелювання зерна. Саме таке жорно, що висить замість коміра на шиї кривдника дітей, якого скидають з човна в «морську глибини», нам треба уявити. Якщо це покарання здасться надмірним і занадто жорстоким, то лише тому, що ми теж недооцінюємо «цих малих», про яких каже Ісус. Він має на увазі не лише дітей, але і тих людей, в яких немає владі, хто бідний, слабкий і уразливий.
У сьогоднішньому світі їх експлуатація триває, але Христове попередження адресоване тим, хто потурає цьому неподобству. Ісус вважає, що звабити одного з «цих малих» на хибний шлях – це гріх не менш страшний, ніж вбивство, крадіжка чи перелюб. Жорстокі Ісусові слова звернені до жорстокої реальності. Пізнавати Царство Боже – означає стикатися віч-на-віч зі світовим злом і усвідомлювати, що Бог ненавидить це зло набагато сильніше, ніж ми самі.