Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть (Мт. 5:9).
Миротворення. Святе Письмо сповнене висловлювань Христа про мир. Деякі з них на перший погляд видаються суперечливими. У горниці, перед самим відходом Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ» (Ів. 14:27). Це означає те, що мир, який дає Христос, і який ми маємо впроваджувати, є миром іншого роду. Отож, запитаймо себе: чи мир є якоюсь цінністю. Геракліт – один з великих грецьких філософів, говорив, що polemos – боротьба є творчою силою, адже вимагає мужности і відваги. Чи наука Христа, як закидав Фрідріх Ніцше, спрямована на слабких, боягузливих, обережних і спокійних? Але наведені тут слова Ісуса – не єдині, що промовляють про мир. У євангелиста Матвія читаємо: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її» (Мт. 10:34,35). Як розуміти цю суперечність? «Мир даю вам, – а з іншої сторони, – не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести».
Може, власне, треба запитати, що означає, що мир Христа не є тим, який дає світ. Це не є той «святий спокій» – страх перед входженням у будь-який конфлікт, страх мати будь-який переконливий погляд, щоб не викликати опору, полеміки, суперечки. На мою думку, сучасною формою такого «святого спокою» є політична правильність – уникання говорити правду виразно й чітко. Мир Христа – це не мир, що розуміється як байдужість, «атараксія», стоїчне опанування всіх емоцій. Це також не байдужість буддизму. Мир Христа не є миром за всіляку ціну. Якби Ісус хотів перейти – у цьому значенні – миром через світ, то Його б не розіп’яли. Ісус не є людиною «святого спокою», людиною політичної правильности. Ісус не є стоїком. Мир, який Він приніс, не є закликом до високої філософської байдужости.
Адже мир Христа – не ціль, а плід, – це і є та принципова різниця. Мета – це щось, до чого безмежно прагну; плід – це щось дане – додаткова вартість, цінність. Мир Христа – не ціль, а плід. Але тут виникає логічне запитання: якщо існує плід, що є його насінням? І треба відповісти відразу, хоча це може видатися парадоксальним: насінням, з якого виростає плід миру, є правда.
Отож, передусім правда про себе. Я повинен знати, ким я є, яке моє покликання, яке моє завдання. Правда про себе не є лише певним збором інформації, яку можна отримати, спостерігаючи за своєю поведінкою чи запитуючи про це інших. Це також, що дуже важливо, – акцептація себе, згода з собою. Згода не сповненого «святим спокоєм» егоїста, а того, хто приймає завдання, яке довірив, доручив йому Бог. Якщо такої згоди бракує, зароджується неспокій. Після слів, якими Ісус промовляє, що дає нам мир, наступне речення таке: «Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається» (Ів. 14:27). Цей Божий мир має перемогти в нас тривогу, переляк, страх, які випливають з того, що ми не можемо прийняти себе як покликаних Богом до добра, яке нам задане. І в цьому сенсі мир може іти в парі з чимось, що називаємо «творчим неспокоєм». Творчий неспокій не має в собі нічого від невротичного стану, не протиставляється душевному спокою. Це своєрідна ненасиченість, яка наказує людині постійно перемагати себе.
Насінням миру – правда стосовно себе. Якщо насправді акцептую себе перед Богом, то (це порівняння я почерпнув в отця Йоахима Бадені) я, як море: часами може бути дуже збурене на поверхні, а на глибині зберігає спокій; бо згода з собою – це також відкриття на власну глибінь і джерело спокою, з якого народжується відвага. Людина миру є не боягузом, а людиною відваги.
Насінням миру є правда у взаєминах з іншими людьми. Адже мир – не тільки внутрішньою цінністю; якщо маємо впроваджувати мир, то не тільки в нашу глибину, але й поміж нас. Хто може знищити і внести неспокій поміж людьми, починає від обману; обман має потужну силу, породжує в людях недовіру, ізольованість, прагнення відвернутися.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Бог є Богом миру; ті, котрі несуть мир, є реальним знаком присутности Бога миру на землі. Хтось колись сказав, що найкращим доказом існування Бога є добра людина. Добра людина є сином Божим, бо неначе репрезентує перед нами, іншими, Бога миру; і важливо: вона має бути знаком Його дієвої сили.