Ці нерівності землі є величезним, жаданим і надалі невичерпним джерелом знахідок для археологів. Вони сформовані не природою, а є штучними утвореннями, нагромадженими спадком незліченних поколінь ще до нас – величезні руїни і сміття з давніх часів, що височіють на залишках халуп і будинків, міських мурів, храмів чи палаців. Кожний з цих пагорбів отримував свій вигляд у той сам спосіб – поступово, протягом довгих століть, навіть тисячоліть – з того часу, коли люди заснували там своє поселення. Чи було воно знищене війною, чи пожежею, полишене своїми мешканцями, чи прийшли завойовники або нові поселенці і будували на тому самому місці? Покоління за поколінням будувало так на тому ж місці свої поселення і міста, одне над одним. З плином часу руїни і сміття нашаровувались метр за метром – аж до пагорба. Сьогодні араби називають такі штучні пагорби “тел”. Вже в стародавньому Вавилоні для цього вживалося те саме слово. “Тел” означає “купа”. У Біблії ми знаходимо це слово в книзі Ісуса Навина (11:13). Там, при завоюванні Ханаану, де мова йде про міста, “що стоять на згір’ях”, маються на увазі “тулул” – це множина від “тел”. Араби можуть точно відрізнити тел від природнього підйому поверхні землі, який вони називають “джебел”.
Кожен тел є немов німою книгою історії, а шари ґрунту для археолога подібні до листків календаря, за якими він сторінка за сторінкою може знову відновити минуле. Кожен шар розповідає про свій час, про життя, звичаї, вміння, культуру та цивілізацію своїх мешканців, якщо вміти читати його знаки.
Оброблене чи й необроблене каміння, цегла чи рештки глини розповідають про те, як будували. У крихкому, вивітрілому камені або в залишках спорохнявілої цегли ще можна розпізнати основні риси будівель. А темні тіні виявляють місце, де раніше своє зігріваюче світло кидала піч.
Розбитий посуд, зброя, домашнє приладдя та інструменти, які можна знайти всюди поміж руїнами теж стають у пригоді при детективній роботі з минувшиною. Як радіють дослідники, що в античному світі з міст не вивозили сміття! Те, що стало непридатним або непотрібним, викидалося надвір, на поталу часові та вивітрюванню.
Що стосується горщиків та ваз, то різноманітні форми, фарби та зразки вивчені нами сьогодні так досконало, що кераміка стала археологічним хронометром номер один. Окремі черепки, а часом навіть просто уламки роблять можливим точне датування. Відносна похибка тут для періоду аж до 2000 р. до. Р. Х. складає максимум п’ятдесят років.
Безцінні відомості були втрачені при розкопках минулих століть, оскільки черепкам, які здавалися безвартісними, не приділялося належної уваги. Їх просто відкидали вбік, важливими здавалися лише великі монументи, рельєфи, скульптури або скарби. Так назавжди загинуло багато безцінного матеріялу. Поведінка дослідника Гайнріха Шлімана є прикладом цього. Одержимий палючим марнославством, він марив лише про одне: відкрити Трою Гомера. Цілі колони робітників перевертали лопатами землю. Шари ґрунту, які могли мати неоціненне значення, мов листки календаря, викидалися, як непотрібне сміття. Нарешті Шліман дістав із землі коштовний скарб, який оцінив. Однак це не був, як він гадав, скарб Пріяма. Його знахідка походила з часу на кілька століть раніше. Шліман пройшов повз жаданий успіх своїх старань, він прокопав занадто глибоко. Будучи торговцем, він був стороннім, аматором. Однак і фахівці на початку не були вельми обізнаними. Лише в останні вісімдесят-сто років археологи працюють за однією випробуваною схемою. Починаючи згори, сантиметр за сантиметром досліджується грунт, кожна найменша знахідка, кожен черепок. Вглиб пагорба спочатку копається яма. Різнокольорові шари грунту постають перед дослідницьким оком як розрізаний торт і дозволяють знавцеві зробити перший погляд в історію людських поселень. За цією надійною схемою приступає до роботи і американсько-англійська експедиція в 1923 році на телі аль Муккайяр.
У перших днях грудня над пагорбом трохи на схід від зіккурату, за кілька кроків від широкої платформи, по якій жерці колись у святковій процесії наближалися до святині бога місяця Наннара, здіймається хмара пилу. Підхоплена легким вітром, вона рухається далі і незабаром все навколо старої східчастої піраміди виглядає оповитим легкою млою. Дрібний пісок, зворохоблений сотнями лопат, вказує на те, що великі розкопки почалися. З того моменту, як у землю увійшов перший заступ, над розкопками висить атмосфера напруженого очікування. Кожні розкопки подібні до мандрівки в незнане царство, коли наперед ніхто не знає, які несподіванки вона із собою принесе. Вулі та його співробітники теж охоплені азартом. Чи будуть важливі знахідки на цьому пагорбі варті цього поту і зусиль? Чи віддасть Ур свої таємниці? Ніхто з чоловіків не здогадується, що вони житимуть цією роботою шість довгих зим, аж до весни 1929 р. Ці широко закладені розкопки далеко на півдні Месопотамії крок за кроком відкриють ті далекі часи, коли в дельті обох великих річок виросла нова земля, і тут з’явилися перші поселенці. На кропіткій дорозі їхніх досліджень, яка веде в часи аж 7000 років тому, події та імена, про які розповідає вже Біблія, не раз отримають конкретні обриси.
Перше, що вони виводять на денне світло, це священний район із залишками п’яти храмів, які колись півколом оточували збудованим царем Ур-Наму зіккурат. Їх стіни такі міцні, що вони нагадують фортеці. Найбільший храм, мав площу 100 на 60 метрів, був присвячений богові Місяця, инший – вшануванню Нін-Ґал – богині Місяця та дружині Наннара. Кожен храм мав внутрішній двір, оточений низкою приміщень. У них іще й досі стоять старі криниці, забиті земляною смолою довгі жолоби, а глибокі зарубки на великих цегляних столах вказують на місця, де раніше розділяли жертовних тварин. На вогнищах у храмовій кухні їх готували для спільної жертовної трапези. Збереглися навіть печі для випічки хліба. “По тридцяти восьми століттях – зауважує Вулі у своєму повідомленні – можна запалювати вогонь і знову використовувати цю найдавнішу кухню у світі”.
Ми знаємо Церкви, суди, фінансові установи та фабрики як суворо відділені одна від одної установи. В Урі було по-иншому. Священна територія, територія храму, служила не лише для вшанування богів. Поза культовими справами його жерці виконували ще багато инших завдань. Окрім жертовних дарів вони збирали десятину і податки. Це відбувалося теж не без письмового підтвердження. Кожен внесок нотували на глиняних табличках – напевно, це були перші квитанції про сплату податків, які отримували люди. Податкові надходження переписувачі підсумовували в тижневих, місячних та річних звітах. Карбовані гроші були ще невідомі. Податки платилися натурою, кожен мешканець Уру платив по-своєму. Олія, зерно, фрукти, вовна та худоба мандрували в просторі склади, а те, що швидко псувалося – у крамниці при храмі. Багато товарів переробляли в храмових майстернях, наприклад у ткацьких, під наглядом жерців. Одна така майстерня виготовляла дванадцять видів модного одягу. Із знайдених у них табличок ми дізнаємося імена працюючих тут ткаль та кількість забезпечення, яке для них виділялося. Навіть вагу вовни, що видавалася кожній працівниці, і кількість виготовленого з неї одягу нотували надзвичайно точно. В одній із судових будівель було знайдено ретельно поскладані записи присудів – так само, як це є і в наших сьогоднішніх судах.