Дивовижна подія стається в Країні Нілу в 1730 р. до Р. Х. Раптом, як грім серед ясного неба, у країну вриваються воїни на швидких, мов стріла, колісницях, незліченні колони, оточені хмарами куряви; на прикордонних постах день і ніч чути гул копит, він відлунює довгими вулицями міст, у храмових дворах та пишних палацах фараонів. І перш, ніж єгиптяни змогли отямитися, їх землю захопили, зненацька підкорили, перемогли. Велетень із Нілу, який ніколи раніше у своїй історії не бачив чужих завойовників, лежить зв’язаний на землі.
Правління завойовників починається з різанини. Гіксоси – семітські племена з Ханаану та Сирії – не знають пощади. У доленосному 1730 р. до Р. Х. закінчується несподівано тисяча трьохсотлітнє правління династій. Середнє Царство фараонів падає під навалою азіятських народів, “правителів чужих земель” (це означає назва “гіксос”). Ця політична катастрофа залишилася жити в пам’яті народу Нілу, як доводить зворушливий, вцілілий опис писаря Мането: “Тоді був цар у нас на ім’я Тімайос. Це сталося за його правління. Не знаю, чому бог був нами незадоволений. Несподівано прийшли чоловіки невідомого походження зі східних земель. Вони мали відвагу зробити похід на нашу землю, і вони силою підкорили її, легко, без єдиного бою. І коли вони захопили наших правителів, вони по-варварськи спалили міста, зруйнували храми богів. І з усіма мешканцями обійшлися жорстоко, бо одних вони вбили, а жінок та дітей инших забрали в неволю. Зрештою проголосили вони одного зі своїх царем. Його ім’я було Салатіс, а жив він у Мемфісі і змусив Верхній та Нижній Єгипет платити йому данину, і поставив він залоги на місцях, які були для нього найбільш відповідними.., і коли знайшов він і саїтському краю місто, яке підходило для його цілей, яке лежало на схід від рукава Нілу біля Бубастіса, і яке також називали Аваріс, він знову його відбудував і укріпив його мурами навколо та залогою з 240 тис. чоловіків, яких він туди перевів, щоб його утримувати. Туди йшов Салатіс кожного літа – частково для того, щоб збирати своє зерно і виплачувати платню солдатам, а почасти для того, щоб тренувати своїх озброєних чоловіків і наганяти таким чином страх на чужинців”.
Аваріс є містом, яке відіграє під иншою назвою, важливу роль у біблійній історії. Аваріс, названий пізніше Рамесес, було містом невільничої служби Ізраїля в Єгипті (див. Виходу 1:11)!
Біблійна історія про Йосипа та перебування синів Ізраїля в Єгипті припадали, напевно, на час бурхливих подій на Нілі за правління чужоземних гіксосів. Отож нічого дивного, що до нас не дійшла жодна звістка з тогочасного Єгипту. Та все ж є опосередковані докази правдивости історії про Йосипа. Так справжнім є представлення історичного підґрунтя; реалістичним аж до деталей є і єгипетський колорит. Це підтверджує незліченними знахідками і єгиптологія.
Ізраїльтяни привозять в Єгипет прянощі та спеції; там вони продають Йосипа (див. Буття 37:25). На такий товар, як прянощі, у Країні Нілу завжди є добрий попит. Їх використовують при богослужіннях, де запахущі трави спалюють як кадило. Лікарям вони необхідні для лікування хворих, жерці питають за ними, коли бальзамують визначних померлих.
Єгиптянин, якому продають Йосипа, зветься Потіфар (див. Буття 37:36). Це цілком характерне для цієї країни ім’я. По-єгипетськи воно звучить “Па-ді-па-Ра” – “Дарований богом Ра”.
Наставления Йосипа віце-царем Єгипту відображено в Біблії, так би мовити, за всім протоколом. Його одягають за ознаками його високого рангу, він отримує перстень, печатку фараона, коштовну льняну тканину та золотий ланцюг (див. Буття 41:42). Точнісінько так зображали на настінних малюнках та рельєфах цю урочисту церемонію єгипетські митці.
Як віце-король Йосип сходить на “другий повоз[1]” фараона (див. Буття 41:43). Отже, це час гіксосів. Бо лише “правителі чужих земель” принесли із собою в Єгипет швидкі бойові колісниці. І ми знаємо, що, знову-таки, вперше прикрашені колісниці для своїх церемоній в Єгипті використали правителі-гіксоси. У попередні часи це не було звичним на Нілі. Запряжена добірними кіньми церемонійна колісниця була тодішнім ролс-ройсом державних керівників. Перша колісниця належала правителеві, у “другій колісниці” займав місце найвищий урядовець царства.
Йосип бере відповідну до свого стану жінку – Оснат (див. Буття 41:45). Таким чином він стає зятем впливового чоловіка – Поті-Фера – жерця Геліополіса. Геліополіс це біблійний Он, розташований дещо північніше від сьогоднішнього Каїру, на правому березі Нілу. Тридцять років має Йосип, коли він приступає до нагляду “над єгипетським краєм” (див. Буття 41:45). Більше нічого про це Біблія не говорить. Однак одна місцевість в Єгипті досі зберегла ім’я Йосипа.
Місто Медінет-ель-Файюм, розташоване 130 км на південь від Каїру, посеред родючого Файюму, має славу єгипетської Венеції. У розкішних садах цієї пишної квітучої оази ростуть апельсини, мандарини, персики, оливки, гранати та виноград. На ці пишні плоди Файюм багатий завдяки штучному каналу довжиною 334 км, який допровадив сюди води Нілу і перетворив цю місцевість, де в иншому випадку була б пустеля, на рай. Ця прадавня водяна артерія досьогодні називається “Бахр Юсуф” – “Канал Йосипа”, і не лише у фелюків, але й у цілому Єгипті відома вона під цим ім’ям. У народі ходить розповідь, що його заклав біблійний Йосип, а в турецьких легендах – великий візир фараона.
У Біблії змальовано Йосипа як доброго організатора, який, як великий візир фараона, у важкі часи словом і ділом допомагає єгипетському народові, у роки достатку робить запаси на роки неврожаю. Він наказує збирати зерно і зберігати в засіках на часи нужди.
[1] “Колісниця другого” – тобто колісниця віце-короля.