Ці неспокійні роки першої колонізації знайшли своє незабутнє відображення в трьох розповідях у книзі Суддів: у пісні Девори, історії Гедеона та в подвигах Самсона. Основу для цих “побожних історій” складають реальні тогочасні події, які після найновіших досліджень можна датувати з великою точністю. При входженні в 1230 р. до Р. Х. Ізраїль мусив задовольнитися горами, оскільки “не міг він повиганяти мешканців долини, бо вони мали залізні колесниці” (Суддів 1:19). Сторінка перегортається лише майже через сто років. Осілі в горах Галілеї коліна мусили слугувати ханаанянам як кріпаки, серед них і коліно Іссахара, якого в Біблії висміяно як “костистий осел”, що “нахилив свої плечі, щоб нести, і став працювать на податок” (Буття 49:14,15).
Починаючи від Галілеї спалахує повстання, спротив проти гноблення. Поштовх дає жінка, суддя Девора. Вона закликала покоління Ізраїля до визволення від гніту. Від неї передано ту чудову пісню, яку вона співала зібраному народові.
Провід переймає Барак із коліна Іссахара. Инші коліна долучаються. Збирається велике військо. І тут Барак робить щось вирішальне, на що Ізраїль доти ніколи не зважувався. Він шукає зіткнення зі страшним дотепер супротивником на рівнині: “І зійшов Барак з гори Фавор, а за ним десять тисяч чоловіка” (Суддів 4:14). Місцем сутички стає широка, родюча долина Єзреел між гірськими землями Галілеї на півночі та Самарії на півдні – район безроздільного панування князів ханаанських міст та феодальних правителів. Тут їх чекає небезпечна військова потуга ханаанян. “Воювали царі ханаанські в Таанах при воді Меґідда” (Суддів 5:19). Стається нечуване – Ізраїль перемагає! Вперше вдалося у відкритому бою завдати нищівного удару відділам бойових колісниць. Дорогу прокладено, Ізраїль довів, що він доріс до воєнної техніки ханаанян, ба навіть перевершує їх.
Два пагорби руїн на рівнині Єзреел зберігають залишки Танааху та, на віддалі 10 км, Меґідо. Обидва міста багаторазово переймали один в одного пальму першости за значущістю. У 1450 р. до Р. Х. Танаах є великим містом-державою, Меґідо ж – невеликим єгипетським гарнізоном. У 1150 р. до Р. Х. Меґідо зруйнований і покинутий мешканцями. На довший час опустілі руїни знову заселюються та розбудовуються бл. 1100 р. до Р. Х. Привертають увагу гончарні вироби нових мешканців – великі глиняні глечики для запасів точнісінько такого самого різновиду, який і дотепер є у вжитку в Ізраїлі. Дослідники знайшли їх також у всіх инших поселеннях у горах Самарії та Юдеї. Танаах чітко названо в пісні Девори як місце битви. Вказівка “води Меґідо” служить, напевно, для точнішого означення його розташування. Сам же Меґідо, водою якого є джерело Кішон, у ті часи не мав би існувати.
Археологічні дані та біблійні вказівки роблять можливим датування першої битви проти відділів ханаанських бойових колісниць на час між зруйнуванням та відбудовою Меґідо, отже бл. 1125 р. до Р. Х.
Історія Гедеона розповідає про другий тріюмф Ізраїля. Одного дня зі сходу на Ізраїль насувається щось невідоме і моторошне. Плюндруючи, палячи та вбиваючи, у країну вторгаються мідіянські орди кочівників на верблюдах, “і приходили в такій кількості, як сарана, а їм та їхнім верблюдам не було числа. І вони приходили до Краю, щоб пустошити його” (Суддів 6:5). Впродовж років Ізраїль був безпомічно відданий на поталу мідіянським нападам. Тоді постає рятівник в особі Гедеона. Він, як розповідає Біблія, (див. Суддів 7:20 і наст.), використовує нову тактику раптового нападу, мідіяни тікають і, очевидно, надалі залишають ізраїльтян у спокої. У мирних винаходів часто така доля, що їх спершу застосовують у війні. Новим “винаходом”, який дав мідіянам можливість тероризувати Ізраїля, був приручений верблюд.
Одомашнений верблюд у той час мав бути в Стародавньому Світі чимось цілковито новим. Народи бронзової доби його, напевно, не знали. Єгипетські тексти про це ніколи не згадують. Навіть у Марі, у безпосередній близькості до великої Аравійської пустелі, у великому архіві документів не знайшлося дотепер жодної вказівки на це. Відповідно, мусимо викреслити верблюда з наших уявлень про життя і побут у світі Давнього Сходу. Відповідно, і в книгу Буття він мусив увійти пізніше. У чудовій сцені, коли ми вперше зустрічаємося з Ревекою в її рідному місті Нахорі, треба зробити зміну декорацій. “Верблюди” біля криниці, що належали її майбутньому свекру Авраамові, були ослами (див. Буття 24:10 і наст.). Це, знову ж таки, були осли – ті, що тисячоліттями по довгих торгових шляхах носили на своїх спинах тягарі коштовних товарів – аж поки їх не замінили верблюди.
Хоча точно неможливо встановити, коли саме відбулося приручення, однак існують певні зачіпки. У XI ст. до Р. Х. верблюд виринає в клинописних текстах та рельєфах і відтоді згадується все частіше. Десь у той час мала відбутися й історія з Гедеоном. Грабіжницькі походи на відомих до того часу лише в дикому вигляді верблюдах мали викликати справжній шок!
Третій виклик ховає в собі найбільшу, смертельну небезпеку та випробовування на міцність для Ізраїля – сутичка з филистимлянами.