У Медінет Габу на захід від Фів на Нілі стоїть імпозантна руїна пишного храму Амона з часу правління Рамзеса III. Його надбрамні вежі, високі пілони, стіни в залах та дворах всіяні монументальними рельєфами та написами. Тисячі квадратних метрів вирізьблених у камені історичних документів. Цей храм є єдиною велетенською грамотою воєнних походів цього фараона в слові та образі, головний свідок для тодішніх подій на Нілі.
Яким великим був страх, якою великою була небезпека, яка ширяла над Єгиптом, переконливо відлунює в цих розповідях. Повний жаху, один з текстів стурбовано оповідає: “Рік восьмий правління його величности Рамзеса III… Жодна країна не змогла встояти перед їхньою зброєю. Царство хеттитів, Коде, Каркеміш… та Кіпр були знищені одним ударом… Вони знищили їхні народи, а їх країни були такими, наче їх ніколи й не існувало. Вони марширували на Єгипет… Вони поклали свою руку на землі аж до краю землі. Їх серця були повні впевнености та віри: «Наші плани вдадуться!»”
Рамзес III гарячково готується до бою, він оголошує загальну мобілізацію всіх придатних до ведення війни: “Я приготував свої кордони.., приготувався перед ними: принци, командири гарнізонів та воїни. Я приготував гирла річок як потужний вал – військовим кораблям, галерам та прибережним кораблям.., заповненим від носа до корми хоробрими воїнами, які тримали зброю. Загони формувалися з вибраних чоловіків Єгипту. Вони були мов леви, що рикають на вершинах гір. Загони бойових колісниць формувалися з бігунів, з вибраних людей, з кожного доброго і придатного воїна-комонника. Коні летіли цілим тілом, готові змолоти чужі землі під своїми копитами…”
З нечуваною військовою потугою, з усіма придатними до зброї чоловіками, які міг зібрати Єгипет, Рамзес III виходить назустріч чужинським військовим загонам для великої сухопутної битви. Написи говорять про це мало конкретного. Як завжди, єгипетський опис війни і в цьому випадку обмежується гимнами на честь переможця. “Його загони, – сказано про Рамзеса III, – були готові на полі бою, як буйволи, його коні, мов соколи посеред дрібних пташок…” Однак великий рельєф вже 3000 років після того ставить нам перед очі ту жахливу битву: єгипетські загони бойових колісниць врізалися в озброєні загони ворогів. Між тяжкими запряженими волами гарбами, жінками та дітьми лютує затята різанина. Під копитами биків та коней здіймаються гори трупів порубаних. Битву, здається, вже вирішено, єгиптяни грабують гарби.
Єгипет виграв битву світового значення, ворожим сухопутним військам завдано нищівного удару. На швидких колісницях Рамзес III поспішає на узбережжя, бо “вони прорвалися в гирла річок” зі своїми кораблями. Морську битву теж увічнено в одному кам’яному рельєфі в храмі Медінет Габу: кораблі противників зграями наближаються одна до одної. Незадовго перед зіткненням мусив настати раптовий штиль, вітрила згорнуто. Для чужинців це означає тяжке ускладнення. Через це їх кораблі не можуть маневрувати. Готові до бою, однак безборонні, сидять на них воїни, що тримають мечі та списи, які годяться лише для близького бою, коли кораблі стикаються боками борт до борту. Штиль дав єгиптянам всі карти в руки. Їх кораблі, забезпечені веслярами, наближаються до ворожих кораблів на безпечну відстань, а тоді дається команда лучникам стріляти. Вбивчий дощ зі стріл засипає чужинців, які, прострелені, масово падають за борт. Тіла важкопоранених та мертвих гойдаються на хвилях. Коли ворога скошено і замішання стає повним, єгиптяни підпливають до них і перевертають ворожі човни. Тих, хто вирвалися з-під граду пострілів або з хвиль живими, добивають або забирають у полон на березі єгипетські солдати.
Рамзес III зміг у двох вирішальних битвах, на суходолі та на воді, відвернути від Єгипту смертельну загрозу та здобути одну з найблискучіших у всій прадавній історії Країни Нілу перемог. При жорстокому обліку після перемоги мертвим та пораненим відрубують руки та складають з них цілі гори. Так вираховується кількість знищених ворогів. Що стається з жінками та дітьми чужинців, написи замовчують. Рельєфи показують перші табори переміщених осіб світової історії. Тут зганяють переможених воїнів.
Те, що переживає маса полонених, це, у принципі, те саме, що залишилося і до наших часів. Розташовані на землі рядами, вони, зіщулившись, очікують допиту. Не бракує навіть сумнозвісної “анкети”: єгипетські офіцери диктують переписувачам відповіді полонених. Лише одну річ робили по-иншому: якщо сьогодні військовополоненим номер концтабору чи особистий номер малюють на одязі, то своїм полоненим єгиптяни випалювали ім’я фараона на шкірі. Так надійніше.
Єрогліфам на цих найдавніших “анкетах” світу ми завдячуємо першою історичною звісткою про відомий біблійний народ филистимлян.
Серед “морських народів”, як єгиптяни називають чужих завойовників, одне плем’я займає особливий ранг, це пелесет або прст. Це і є филистимляни Старого Завіту. Єгипетські митці вміли майстерно зображати обличчя чужих народів за їх характерними ознаками. Рельєфи з Медінет Габу також із звичною точністю показують обличчя біблійних филистимлян. Вони виглядають як фотографії, вирізьблені в камені три тисячі років тому. Високі, тонкі постаті на голову перевищують єгиптян. Ми пізнаємо особливості їхнього одягу та зброї, їх поведінки в бою. Якщо замість єгипетських солдатів уявити ізраїльтян, то будемо мати реалістичне представлення битв, які роками пізніше відбудуться в Палестині і досягнуть свого апогею за царів Саула та Давида бл. 1000 р. до Р. Х.