Заступи відкрили ще багатьох свідків завоювання та розбудови царства за правління Давида. Дорога наступів позначена серед иншого й слідами нищівних пожеж у містах долини Єзреел. Незабаром після 1000 р. до Р. Х. було зрівняно з землею Бет-Шеан разом з поганськими культовими місцями. Археологи Пенсильванського Університету розкопують на цьому місці безпощадної битви зруйновані храми, товсті шари попелу над запалими мурами, культові предмети та начиння филистимлян. Помста Давида тому місту, в якому знайшов свій ганебний кінець перший цар Ізраїля, завдала йому такого нищівного удару, від якого воно ще довгі часи не могло оправитися. Над шаром попелу нічого не вказує на заселення в наступних століттях.
З раннього часу правління Давида збереглися численні будівлі, насамперед укріплення в Юдеї, які були зведені для захисту проти филистимлян. Ці будови чітко відображають схему укріплення Саула в Гівеа. Це такі ж грубі фортечні вали.
Дванадцять кілометрів на північ від Єрусалиму американські розкопки в 1956 р. разом із залишками мурів міста Гів’он, що часто згадується в Біблії, віднайшли і місце кривавої сутички з тих днів: колись на цьому місці, як ми дізнаємося з 2 книги Самуїла (2:13), зійшлися у смертельній битві по дванадцять представників, що належали до сторін ворогуючих воєначальників Йоава та Авнера – один належав до почту Давида, другий – до почту сина Саула: “Й зустріли їх разом при ґів’онському ставі” – повідомляє 2 Самуїла (2:13). Під томатним полем в ель-Джіб, як це місце називається сьогодні, професору Дж. Б. Прічарду з Колумбійського Університету вдається віднайти ту широко відому, очевидно, у свій час, споруду – “ґів’онський став”. Він знаходить вирубану в скелі вертикальну круглу шахту діяметром одинадцять метрів і глибиною десять метрів. Вирубані всередині споруди спіральні сходи ведуть униз. Далі йшли наступні, забезпечені через два тунелі світлом та повітрям, круті сходи, якими можна було спуститися ще на п’ятнадцять метрів нижче, до основи, вирубаної у твердому вапняку. Коли сміття, яке заповнювало споруду аж до країв, було розчищено, велетенська цистерна почала знову, як і три тисячі років тому, заповнюватися водою з тріщин у породі. Цей біблійний “ґів’онський став” забезпечував місто свіжою питною водою і в часах нужди та облоги.
Американські дослідники змогли дістати зі сміття цієї велетенської водяної цистерни цінні свідчення про згаданий у Біблії добробут цього міста – “бо Ґів’он місто велике, як одне з міст царських” (Ісуса Навина 10:2). По них відразу, як джерело багатства міста, вдалося розпізнати колись дуже прибуткову індустрію виноробства. Шістдесят вушок від глечиків – глиняних “пляшок вина”, разом з відповідними глиняними затичками та шийками глечиків зберігали назви фірм на гебрейському письмі, серед них і справді біблійні імена виноробів. Часто повторювалася позначка “Гів’он” та ще одне слово, яке певно може означати “огороджений виноградник” і могло вказувати на якість товару. На инших вушках, знову-таки, були вказані назви юдейських міст, для яких призначалися партії вина, як-от Єрихон, Суккот, Зіф (див. Ісуса Навина 15:24).
Неподалік від цієї водяної цистерни подальші розкопки взимку 1959-1960 рр. призвели потім до відкриття розлогих винних погребів. Заступи відкопали 66 вирубаних у скелі, округлих заглиблень, діяметром два метри і стільки ж у глибину, які можна було заткати круглими кам’яними корками. Деякі з цих погребів, очевидно, служили за винотоки, в яких давили виноград, инші заглиблення, викладені всередині щільним наповненням, змогли бути ідентифікованими як бочки для бродіння. Об’єм розкопаних дотепер посудин складає 2270 гектолітрів.
Одне з біблійних зауважень, яке досі здавалося неважливим, набуває, завдяки розкопаним тепер свідченням процвітаючої колись у Гів’оні індустрії виноробства, правильного розуміння. Воно стосується події того часу, коли ізраїльтяни збиралися завоювати Ханаан. У книзі Ісуса Навина (9:3-5) ми дізнаємося про таке: “А мешканці Ґів’ону почули, що Ісус зробив Єрихонові та Аєві, то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпечились живністю на дорогу, і взяли повитирані мішки для ослів своїх, і бурдюки для вина повитирані, і потріскані, і пов’язані, і взуття повитиране та полатане на їхніх ногах, і одежа на них поношена”. У такому вигляді вони з’явилися перед Ісусом Навином і змогли обдурити його щодо їхнього походження та багатства їх міста.
Врешті, в Єрусалимі, пізнішій резиденції Давида, фундаменти однієї башти та великі частини обмурівку з певністю вказують на будівничого Давида. “І осівся Давид у твердині, і назвав ім’я їй: Давидове Місто. І будував Давид навколо від Мілло й усередині” (2 Самуїла 5:9).
* * *
Яким авантюрницьким способом Давидові в руки потрапила добре забезпечена твердиня Єрусалим, прояснилося в XIX ст. завдяки випадку та інтуїції британського капітана Уоррена.
На східному схилі Єрусалиму в долині Кедрон лежить “Аїн сітті Маріям”, “Джерело Діви Марії”. У Старому Заповіті воно називається “Гіхон”, “Те, що б’є”, і здавна є головним джерелом води для мешканців міста. Повз залишки мечеті дорога веде під склепіння. Тридцять сходинок ведуть у глибину, аж до маленького басейника, в якому збирається чиста вода з глибин гори.
У 1867 р. капітан Уоррен разом з групою прочан відвідав це відоме джерело, про яке легенда розповідає, що тут колись Марія прала пелени свого сина. При відвіданні джерела, попри напівтемряву, Уоррену впадає у вічі темна діра, яка зяє в скелі за кілька метрів від місця виходу джерела. Очевидно, її раніше ніхто не помічав, бо коли Уоррен про неї запитує, ніхто не може йому нічого відповісти.
Зацікавлений, він наступного дня знову відвідує джерело Марії, з драбиною та мотузкою. Він і не підозрює, що його чекає авантюрне і досить небезпечне для життя дослідження.
За джерелом починається вузька шахта, яка спершу йде горизонтально, а тоді веде прямовисно вгору. Уоррен альпініст і знає, як лазити по каміннях. Обережно просувається він вгору. Після 13 метрів шахта раптом закінчується. У темряві Уоррен намацує врешті вузький хід. На колінах він повзе далі. У скелі вирубано багато сходів, що ведуть униз. Минає доволі багато часу, і він зауважує перед собою тьмяне світло. Він опиняється в склепінчастому приміщенні, повному вкритих пилюкою давніх глечиків та скляних пляшок. Уоррен протискується через тріщину в скелі назовні – він стоїть перед давнім міським муром, а джерело Марії лежить глибоко позаду нього.
Детальніші дослідження англійського вченого Паркера в 1910 р. на доручення Фонду Дослідження Палестини показують, що ця дивна будівля походить з II тисячоліття до Р. Х. Жителі давнього Єрусалиму кропіткою працею вирубали в скелях хід, щоб у часи облоги можна було безпечно дістатися до життєво необхідного джерела.
Цікавість Уоррена відкрила шлях, який майже 3000 років тому дав можливість Давидові підкорити твердині Єрусалиму. Вивідувачі Давида мусили знати про цей таємний хід, як можна пізнати з біблійної вказівки, яку раніше було важко збагнути. Давид говорить: “Кожен, хто заб’є євусеянина, нехай скине до каналу” (2 Самуїла 5:8). Те гебрейське слово “сіннор”, яке раніше, наприклад, Лютер переклав як “ринва даху”, насправді означало трубу або канал.