“А чотирнадцятого року царя Єзекії прийшов Санхерів, цар асирійський, на всі укріплені Юдині міста, та й захопив їх” (2 Царів 18:13). Чотири роки залишалися державам Сирії та Палестині на підготовку до оборони. Асирійських намісників було прогнано. Виникла сильна коаліція: царі Ашкалону та Екрону об’єдналися з Єзекією, а Єгипет на випадок воєнного розвитку подій пообіцяв свою допомогу.
Звичайно, це все не залишилося прихованим перед новим асирійським правителем Санхерибом, однак у нього зв’язані руки. Після вбивства його попередника Сарґона на сході царства вибухнуло повстання. Рушійною його силою був Беродах-Бал’адан. Як тільки Санхериб у 702 р. до Р. Х. знову стає господарем ситуації в Межиріччі, він вирушає на захід і під час одного походу розбиває ці невеликі бунтівні держави. Та сама доля спіткала і єгипетську армію, яку фараон Шабака під проводом свого племінника Тагарка вислав назустріч асирійцям. Цього пізнішого престолонаступника, який теж належав до етіопської династії, 2 Книга Царів та Ісая вже наперед коронують, називаючи його в той неспокійний час “Тіргак, царя етіопський” (див. 2 Царів 19:9; Ісаї 37:9).
Ціла Юдея завойована відділами Санхериба, цар Єзекія зачинився в Єрусалимі. Із прикордонних укріплень чинить спротив лише Лахіш. Санхериб кидає проти цього незвичайно сильного міста-фортеці свої штурмові загони.
Той, хто хоче мати пластичніше, детальніше уявлення про жахливу битву за Лахіш, мусить відвідати Британський Музей у Лондоні. Тут знайшли своє місце могутні рельєфи, які за наказом Санхериба створили свідки тих подій. Сер Генрі Леярд витягнув ці скарби із пагорба руїн Ніневії.
На вежах та парапетах фортечної твердині Лахіш з високими, сильними мурами, затято б’ються юдейські захисники. Вони осипають нападників градом стріл, скидають вниз каміння, кидають у гущавину ворогів палаючі смолоскипи – гнітові бомби античности. Можна чітко розпізнати лиця, кучеряве волосся та коротко стрижені бороди. Лише деякі з них мають захисне прикриття на грудях та голові.
Біля підніжжя стіни з великим завзяттям нападають з усіма можливими видами зброї асирійці. Санхериб використав усю палітру випробуваних способів штурму. Кожен асирієць озброєний до зубів, кожен одягнений у шолом та кольчугу. Перші ряди звели вали з землі, каміння та повалених дерев. По цих насипах розганяються і б’ють проти стін перші танки світу – гуляй-городи. Кожен з них спереду забезпечений тараном, який стримить попереду, як дуло. У команді – троє чоловіків. З-під захисту навісу стріляє лучник. Ще один воїн керує тараном, під силою удару розлітається каміння стін та цегла. Третій поливає з великого ковша цей танк водою – він гасить тліючі “гнітові бомби”. У штурмі задіяно відразу кілька таких танкових дивізій. Угорі під фундаментом мурів прорубують тунель. Під захистом танків наступає піхота – лучники, то навколішки, то зігнувшись, прикриті щитоносцем. Відводять перших полонених чоловіків та жінок. На гострих палях висять бездиханні тіла – це посаджені на палю.
Один англійський археолог, Джеймс Леслі Стеркі, викопав руїни оборонних мурів Лахіша. Ще сьогодні на них можна відчитати пробиті асирійськими танками проломи та вибоїни.
Серед виру бою та шуму облоги навколо цієї прикордонної твердині Юди Санхериб віддає наказ про наступ на Єрусалим: “А асирійський цар послав із Лахішу до царя Єзекії головного командувача, і великого євнуха та великого чашника з великим військом до Єрусалиму” (2 Царів 18:17).
Те, що відбувалося тут, теж занотували літописці асирійського царя. Напис на одній шестисторонній призмі з руїн Ніневії звучить: “А Єзекію з Юди, який не підкорився моєму ярму.., його самого замкнув я, немов пташку в клітці, в Єрусалимі, його резиденції. Насипав я укріплення навпроти нього, і хто виходив з воріт міста, тому відплачував я його злочин. Його міста, які я сплюндрував, відділив я від його країни…”
Тепер мало бути повідомлення про падіння Єрусалиму, про взяття столиці. Однак текст продовжується так: “Його ж, Єзекію, звалив страх перед моїм правлінням… 30 талантів золота.., важкий скарб, а також своїх дочок, своїх придворних дам, співаків та співачок послав він мені вслід до Ніневії. І щоб передати мені свої дари та мені поклонитися, послав він своїх послів”.
Та це всього лише хвалькувата розповідь про сплату данини, нічого більше.
“І наклав асирійський цар на Єзекію, Юдиного царя, три сотні талантів срібла та тридцять талантів золота” (2 Царів 18:14).
Асирійські тексти переходять відразу від змалювання боротьби за Єрусалим безпосередньо до сплати Єзекією данини. У той момент, коли цілу країну вже було завойовано і облога Єрусалиму, останньої опори повстання, йшла повним ходом, сталося щось цілком несподіване: Санхериб, за п’ять хвилин до відбою, припинив штурм. Лише щось надзвичайне могло змусити його так зробити. Що б це могло бути?
Тоді як асирійські повідомлення обходять це мовчанкою, промовляє Біблія.
“І сталося тієї ночі, і вийшов Ангол Господній, і забив в асирійському таборі сто й вісімдесят і п’ять тисяч. І повставали вони рано вранці, аж ось усі мертві трупи!… А Санхерів, асирійський цар, рушив та й пішов, і вернувся й осівся в Ніневії.” (2 Царів 19:35-36).
Розгадати цю загадку допоміг Геродот з Галікарнасу, найвідоміший мандрівник античности, історик та укладач перших путівників. Цей народжений бл. 500 р. до Р. Х. друг Перікла та Софокла мав одне захоплення – він цікавився всім, що було вартим уваги в особистостях і в народах. Як жива анкета, він витягував під час своїх подорожей Стародавнім Сходом зі своїх сучасників усе, що здавалося йому невідомим і важливим. В Єгипті він мав довгу розмову з одним храмовим жерцем, який довірив цікавому грекові дивну історію.
Саме в той час, коли асирійський цар Санхериб вирушив з великим військом проти Єгипту, царем Єгипту був жрець, який зневажав стан воїнів. Тож єгипетські воїни, з якими так зневажливо обходилися, відмовилися виступати на війну. Тоді цар-жрець у відчаї поспішив до храму. Там він довідався, що божество пошле йому помічника. Сподіваючись на це, той цар, за яким пішли не військові, а крамарі, ремісники та торговці, виступив проти Санхериба. На переходах країною “напав на їх противників рій польових мишей.., які погризли їм сагайдаки та луки, і навіть держаки щитів, так що на наступний день, оскільки вони були беззбройні, багато з них полягло. Тому, – закінчує свої записи Геродот, – цей цар стоїть у храмі Гефеста з мишею в руці, яка в написах говорить: «Глянь на мене і залишайся неушкодженим»”.
Яким би дивним не здавався зміст цієї культової легенди, вона має у своїй основі історичне зерно.
Миша для народів давнини, як і в Біблії (див. 1 Самуїла 6:4), означала те саме, що щур у Середньовіччі. Вона є символом… чуми!
На окраїнах Лахішу археолог Старкі в 1938 р. знайшов жахливий доказ цього: масове поховання в скелі з 2000 людських скелетів, які явно були поскидані туди з великим поспіхом. Серед асирійських воїнів мусила лютувати справді спустошлива епідемія.
Драма походу закінчилася і Єрусалим ще раз вибрався з цієї халепи. Однак навколо в Юдеї все виглядало жахливо. Пророк Ісая жаліється: “Земля ваша спустошена, огнем спалені ваші міста, поле ваше, на ваших очах поїдають чужинці його, з того всього пустиня, немов з руйнування чужинців!… І позосталась Сіонська дочка, мов курінь в винограднику, мов шатро на ночліг в огірковому полі, як місто обложене…” (Ісаї 1:7-8).
Лише думка про чудесний порятунок міста Давида дає народові, що зазнав важких випробовувань, нову надію та силу. Він не здається і спрямовує всі свої сили на відбудову, яка, без перешкод з боку Ніневії, швидко просувається вперед. Бо Санхериб більше ніколи сюди не повертається, оскільки два наступних десятиліття деспота наповнені походами та битвами в Месопотамії. Після цього Санхериб, як і його батько Сарґон, гине від рук убивці. “І сталося, коли він молився в домі Нісроха, свого бога, то Адраммелех та Шар’ецер убили його мечем, а самі втекли до краю Арарат. А замість нього зацарював син його Есар-Хаддон.” (2 Царів 19:37) – сказано коротко і по суті в Біблії.
Сам Есар-Хаддон, престолонаступник Санхериба, детально та яскраво змальовує ці вируючі дні в Ніневії: “Віроломний замисел опанував моїми братами… Вони обурилися. Щоб зацарювати, убили вони Санхериба. Я розлютився, як лев, моє нутро закипіло…”
Попри сильний холод, серед снігу та морозу він без зволікання вирушає на підкорення своїх ворогів на 11 місяць 681 р. до Р. Х. “Ті захоплювачі престолу… втекли в незнану країну. Я звів пристань на Тигрі, перевів мої загони через широкий Тигр, немов перескочив через канал. В адарі… прибув я до Ніневії… з радістю. З веселістю сів я на престолі мого батька. Віяв південний вітер,… віянння якого сприяє провадженню царського правління… Я Есар-Хаддон, цар світу, цар Асирії.., син Санхериба…”