“Горе місту цьому кровожерному… і мертвих велике число, і трупу немає кінця…” (Наума 3:1,3).
Так передвіщає пророк Наум кінець Ніневії, кінець імперії вікової кривавої тиранії.
Зі смертю Ашшурбаніпала[1] раптово і швидко починається розпад. Нові великі потуги індоарійців та семітів разом беруть велетенське утворення в кільце, розбивають його і ділять між собою велику здобич.
На північному сході, у горах Ірану, постало царство мідійців. “Тоді правління перейняв Сіяксар, – пише Геродот, – який об’єднав під собою цілу Азію по той бік Галісу. Тепер він зібрав усіх, над ким панував, і вирушив проти Ніневії, щоб узяти це місто”.
На південному сході Межиріччя виріс другий серйозний суперник асирійців. З кордонів культурних земель на південь від дельти Євфрату, там, де лежав і “Ур халдейський”, проникли семітські племена, які влили свіжі сили в царство навколо Вавилону. Вони називали себе “халдеями”. Беродах-Бал’адан, який вже століття перед тим давав асирійцям про себе знати, завдаючи їм великого клопоту, був одним із них.
Тим часом його землякам вдалося у все нових хвилях еміграції зайняти практично всю країну. У 625 р. до Р. Х. один з халдеїв заволодів півднем Месопотамії. Набополасар стає царем і засновником Нововавилонського царства. Халдеї теж мають лише одну мету – розбити Асирію.
У той сам час, коли на півночі та півдні ці дві сили застигли перед стрибком, щоб завдати Асирії смертельного удару, з території Кавказу на Родючий Півмісяць через Мідію вторгається дика орда, яка затоплює Асирійське царство, – скити. Плюндруючи та спалюючи все, вони проходять з Месопотамії через Палестину аж до кордонів Єгипту.
Через приморську рівнину Середземного моря наступає скитська кіннота. Перед ними летять повні страху і жахіття звістки. Мешканці Юдеї мусили бачити їх зі своїх гір; пророк Софонія з трепетом передбачає те, що прийде: “Бо покинута буде Азза, а Ашкелон опустошенням стане, Ашдод опівдня його виженуть, а Екрон буде вирваний… У домах Ашкелону ввечорі будуть лягати…” (Софонії 2:4,7).
“Вони рушили на Єгипет, – розповідає Геродот, – і коли вони були в палестинській Сирії, вийшов Псаметих[2], цар Єгипту, їм назустріч і стримав їх дарунками та благаннями від глибшого проникнення (в його країну). І коли скити після цього поверталися і були в сирійському місті Ашкалон, деякі з них залишилися і сплюндрували храм Афродіти Уранії. Тих скитів, які були залишилися і пограбували храм в Ашкалоні, а також їхніх нащадків, богиня побила однією жіночою хворобою.”
Після одного десятиліття цей азіятський народ вершників зник, як якась примара.
У Палестині пам’ять про скитів залишилася в назві одного міста. Давній Бет-Шеан став “Скитополем”. Тепер мідійці та нововавилонці з двох флангів одночасно наступають на асирійців з півночі та півдня. Першим у 614 р. до Р. Х. падає Ашшур – потужне місто і твердиня на Тигрі. “Цар Вавилону та його військо, які вирушили на поміч мідійцям, не прийшли вчасно до бою. Цар Вавилону та Сіяксар[3] побачили один одного на руїнах міста,” – розповідає одна нововавилонська хроніка – “і заключили дружбу та союз один з одним… Велику, незліченну здобич взяли вони в місті і перетворили його в купу руїн і сміття”.
612 р. до Р. Х. союзники мідійці та нововавилоняни досягли своєї мети: після “сильної боротьби місто було завойовано”, Ніневія віддається зруйнуванню! “І на північ простягне Він руку Свою, та й погубить Ашшура, і Ніневію учинить спустошенням, суходолом, мов ту пустелю”, – сказав був пророк Софонія (2:13), і тепер це сталося. Ніневію – столицю, яка впродовж століть через завойовницькі походи і гноблення, катування, терор і масові депортації несла світові лише кров та сльози, було зруйновано і спалено.
Родючий Півмісяць міг трохи відпочити. Гноблені народи сповнилися радістю, з’явилися нові сподівання, у тому числі і в Юдеї.
Ще тоді, коли після смерти Ашшурбаніпала ненависний асирійський колос захитався у власному безсиллі, цар Йосія[4] негайно скасував усі чужоземні культи в Єрусалимі. Це було чимось більшим, ніж просто актом релігійного спротиву. Це означало чітку відмову від васальної підлеглости, символом якої й були насильно впроваджені боги Ніневії. Разом із цими накинутими божествами “а також викликачів духів померлих, і духів віщих, і домових божків, і бовванів, і всякі гидоти, що появилися в Юдинім краї та в Єрусалимі, повинищував Йосія” (2 Царів 23:24). Вигнав він також і ханаанські культи (див. 2 Царів 23:7). Реформи Йосії підготували ґрунт для нової релігійної та національної свідомости, що при надходженні звістки про падіння Ніневії вилилося в справжнє радісне дійство.
[1] 626 р. до Р. Х.
[2] Псаметих І (663-609 рр. до Р. Х.).
[3] Цар Мідії.
[4] 639-609 рр. до Р. Х.