“За його днів прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, а Єгояким був йому три роки невільником…” (2 Царів 24:1).
На зламі VI ст. до Р. Х. стається похмура подія, яка через кілька років назавжди зітре народ Юдеї з історії Стародавнього Сходу. Із неймовірною швидкістю над маленькою васальною державою над Йорданом та її мешканцями проносяться події, наслідком яких буде гірке страждання Юдеї. Вони завершуються вигнанням, виселенням до Вавилонії.
На початку була відмова сплачувати данину і повстання проти нового сюзерена. У 598 р. до Р. Х. в Юдеї вибухає відкрите повстання. Цар Йоаким “потому збунтувався на нього” (2 Царів 24:1).
Навуходоносор спершу сам не втручається. Можливо, це здавалося йому не надто важливим, зрештою, у великій державі місцеві повстання не рідкість. Він обмежується спершу тим, що посилає загони, набрані в Моаві, Аммоні та Сирії, яким дає на підмогу регулярні халдейські загони. Однак вони, здається, не змінили ситуації. Лише тоді Навуходоносор поспішає до Юдеї особисто.
Він саме перебуває в марші і з поважною військовою потугою йде на Палестину, коли раптом помирає цар Йоаким. Його наступником на троні стає його син: “Єгояхін був віку вісімнадцяти літ, коли він зацарював, і царював в Єрусалимі три місяці… І прийшов Навуходоносор, вавилонський цар, на місто, а його раби облягали його… І повиводив він увесь Єрусалим… усіх випровадив у неволю з Єрусалиму до Вавилону” (2 Царів 24:8,11,14,15).
У 597 р. до Р. Х. царя Єгояхіна та його близьких, як каже Біблія, депортують як полонених до Вавилону. Та хто через дві з половиною тисячі років міг би перевірити достовірність цього твердження? Однак незадовго перед початком XX ст. наука отримала шанс дізнатися більше про перебування в полоні юдейської царської сім’ї.
* * *
У 1899 р. Німецьке Східне Товариство споряджає до відомого пагорба руїн “бабіл” на Євфраті велику експедицію під керівництвом архітектора проф. Роберта Колдевея. Вона працює дуже повільно: найславнішу столицю давнини, резиденцію Навуходоносора, повністю покажуть світові лише через 18 років. А разом з нею і чудеса, які вихвалювали пізніше грецькі мандрівники: “висячі сади” та “Е-темен-ан-кі” – легендарну вавилонську вежу. У палаці Навуходоносора та в розташованих до нього в безпосередній близькості брамі Іштар з’являються на світло дня незліченні написи.
Одначе вони приносять вченим певне розчарування. На відміну від детальних записів асирійських правителів, в яких часто записані для історії також імена та долі ізраїльських та юдейських царів, нововавилонські написи навряд чи згадують щось инше, крім релігійних та будівельних подій свого часу. Вони, наприклад, не містять жодної звістки про події в Юдеї.
Через три десятиліття після того, як величні знахідки з “бабілу” давно зайняли своє місце в архівах та музеях, у Берліні, у безпосередній близькості від брами Іштар відкрито велику кількість унікальних документів.
На оточеному річкою Шпреє острові, де розташований музей імператора Фрідріха, у серці німецької столиці, чудову браму Іштар знову склали у великій Залі Світла. Погрозливо і зловісно стояли сліпучо-жовті постаті левів у довгому ряду на різнобарвних кахлях прецесійної алеї Мардука[1]. Як і колись на Євфраті, так і тепер супроводжували вони охоплених подивом людей з XX ст. до величної брами з драконами та дикими буйволами, що присвячена богині Іштар.
Тоді як у Залі Світла відвідувачі з усього світу глибоко вражені стояли перед великою, осяйною подвійною брамою та, як у часи Навуходоносора, проходили під її склепінням і йшли процесійною алеєю, у підвалах музею на своє розшифрування очікували близько 300 клинописних табличок.
Співробітники Колдевея дістали їх у сусідніх з палацом Навуходоносора будівлях поблизу брами Іштар, пронумерували та запакували в скриньки. Разом з горами яскраво розмальованих кахель із рельєфами левів, драконів та диких буйволів вони вирушили в далеку дорогу до Берліну, де випадково ці старі таблички лежали на Шпреє лише на кілька метрів нижче під брамою Іштар – майже так само, як вони були у Вавилоні.
Асиролог Е. Ф. Вайднер у 1933 р. приступає до перегляду табличок і черепків у підвалах музею імператора Фрідріха. Тоді він, уривок за уривком, перекладає їх. Вони містять ніщо инше, як придворні списки, підтвердження про розрахунки з царських комор, замовлення античних б’юрократів – зовсім звичайні, повсякденні речі. Та попри все Вайднер охоче сидить у підвалі під брамою Іштар і невтомно перекладає.
Несподівано ця його досить одноманітна робота отримала велике пожвавлення. Серед нехитрих управлінських записів Вайднер враз знаходить одну безцінну нотатку уважного античного бухгалтера.
У чотирьох різних квитанціях про видачу продуктів харчування, де серед иншого записано також чудову сезамову олію, він натрапляє на відоме біблійне ім’я: “Я-у-кіну”… Це ж Єгояхін!
Помилки бути не може, бо Єгояхіна названо за його повним рангом: “Цар Юди”. Крім того ці вавилонські квитанції мають як дату 13-ий рік правління царя Навуходоносора. Це означає 592 р. до Р. Х., отже п’ять років після падіння Єрусалиму та депортації. При цьому вавилонський комірник згадує тричі п’ятьох синів царя, які були під опікою одного слуги з юдейським ім’ям “Кенайяй”.
Серед инших, хто отримував продукти зі складів Навуходоносора, згадані “вісім людей із землі Юда”, які, напевно, належали до почту царя Єгояхіна, серед них – садівник на ім’я Салам-я-а-ма.
Єгояхін, скинутий цар Юдеї, разом зі своєю сім’єю та почтом мешкав у палаці Навуходоносора – такий висновок можна зробити після відкриття Вайднера і таким чином доповнити біблійне повідомлення з Другої книги Царів. “А їжа його, їжа стала, видавалася йому від вавилонського царя, щоденне кожного дня, аж до дня його смерти, по всі дні його життя” (Єремії 52:34).
У 1955 р. цим даним додало сенсації вивчення клинописних табличок, яким 2500 років, вони, закинуті й забуті, вже давно дрімали в Лондонському Британському музеї. Розшифровуючи їх, дослідник старовини Д. Дж. Уайсмен на своє здивування натрапляє на таке повідомлення з канцелярії вавилонського царя:
“У сьомому році, у місяці кіслев, скликав цар… своє військо і пішов у країну Хатті (Сирію). Навпроти міста юдеїв розкинув він свій табір і завоював це місто 2 адара (березень 597 р. до Р. Х.). Царя (Йоахина) взяв він у полон, а цареві, який був йому до серця, доручив він його (місто). Він узяв з нього важку данину і приніс її у Вавилон”.
Це документальне повідомлення халдейської хроніки про перше здобуття Єрусалиму Навуходоносором, яке описує Друга книги Царів.
[1] Бог Вавилонії.