День і ніч здіймалося велетенське полум’я в небо, і вогняне кільце охопило високі стіни. Безперервно підвозили напасники деревину, аж поки каміння від жару потріскало, і мур подався.
Тоді впав і Лахіш і лише Єрусалим чинив спротив; на ньому і сконцентрувалася ударна сила вавилонян. Застосувати нову техніку підпалу не було можливости, бо наявну навколо Єрусалиму в час патріярхів та в час завоювань Ісуса Навина деревину було вирубано аж до кількох маленьких гайків та заростей (див. Ісуса Навина 17:15-18). Тож треба було при допомозі випробуваних засобів таранення та облоги зробити його придатним до штурму.
Протягом 18 місяців був в облозі і героїчно захищався Єрусалим: “І було місто в облозі аж до одинадцятого року царя Седекії” (2 Царів 25:2). Що допомагало оточеним витримати, попри те, що в місті давно лютував голод, який збирав свої жертви, це надія на допомогу з Єгипту.
Ця надія, здається, справдилася, бо вавилоняни раптом відступили. “А фараонове військо вийшло з Єгипту. І почули вістку про них халдеї, що облягали Єрусалим, і відійшли від Єрусалиму” (Єремії 37:5). Дійсно, тоді, як згадує і Геродот, виступила з Країни Нілу військова сила фараона Апріеса. Та метою його походу був не Єрусалим. Апріес рушив суходолом та водою проти фінікійських морських міст. Дослідники знайшли у фрагментах єгипетських пам’яток докази його тодішньої присутности в Тирі та Сидоні.
Тож сталося так, як передбачав Єремія: “Ось фараонове військо, що вийшло вам на поміч, вернеться до свого краю, до Єгипту” (Єремії 37:7). Через кілька днів ворог знову стояв перед Єрусалимом, облогу продовжили з палким завзяттям, падіння вже не можна було затримати.
“І пробитий був пролім у мурі міста, і всі вояки повтікали вночі дорогою брами між двома мурами, що при царському садку” (2 Царів 25:4).
На основі результатів розкопок сьогодні можна без труднощів реконструювати шлях втечі оточених. Цар Єзекія зміцнив давні укріплення Давидового Міста на південь при допомозі другого валу (див. 2 Хронік 32:5), залишки якого було відкрито.
У тому моменті, коли ворог через пролом у мурі проривався в місто, захисники спершу відступили в оточену подвійним муром південну частину укріплення, і лише при настанні темряви втекли через зовнішні ворота і далі через пагорби в напрямку Єрихону. Царя Седекію при цьому піймали. На його очах убили його дітей, а потім йому самому вибрали очі (див. 2 Царів 25:7) – жорстока вавилонська кара для зрадників. Жорстоке покарання через осліплення неодноразово засвідчнене на рельєфах.
Єрусалим грабують; царський палац і храм спалюють, міський мур та укріплення руйнують. Наказ про знищення отримав “Невузар’адан, начальник царської сторожі” (2 Царів 25:8) – великий візир, який у вавилонському придворному повідомлені з’являється як “Набу-сері-індіннам”.
У 587 р. до Р. Х. знову було депортовано частину населення (див. 2 Царів 25:11). Навуходоносор знищив царський дім Давида, який правив без перерви протягом чотирьох століть. Земля Юдеї стала вавилонською провінцією. Ті, що залишилися, почали зі своїх сховищ у горах партизанську війну, жертвою якої став настановлений Вавилоном правитель Гедалія. Відплатою за це вбивство стала третя депортація, яка забрала останніх (див. Єремії 52:30). Невеликі групи юдеїв зуміли уникнути цього, втікнувши до Єгипту (див. 2 Царів 25:26; Єремії 48:7). Завіса історії опустилася над обезлюдненою країною. Ізраїльські коліна були розвіяні по всіх вітрах.
Проти біблійного повідомлення про вигнання виступили деякі вчені, як-от англієць Є. А. Кук та К. К. Торрі. На їхню думку масової депортації з Юдеї ніколи не було, були лише забрані у вавилонський полон деякі вельможі.
Розкопки засвідчили протилежне. З 1926 року було цілком або частково розкопано поважну кількість міст і укріплень в Юдеї і при датуванні досліджено на предмет зруйнування або виселення. “Результати, – говорить проф. Олбрайт, – є однозначними та переконливими: багато міст на початку VI ст. до Р. Х. було зруйновано і ніколи більше не заселено; инші були зруйновані в той час і заселені почасти, однак через певний проміжок часу; ще инші були зруйновані і заселені лише через довший період покинутости. Немає жодного відомого випадку, коли б якесь місто в Юдеі протягом часу вигнання було безперервно заселеним”. Вавилоняни на довгий час зруйнували і обезлюднили Юдею; коротко кажучи, вони все підмели для археології. Через шістсот п’ятдесят років після того, як сини Ізраїля під проводом Ісуса Навина увійшли в Обіцяну Землю, у ній не залишилося жодного з їхніх нащадків. Погрозливі та попереджуючі слова пророків здійснилися, проголошений Божий суд настав. “Ось Я накажу, – говорить Господь, – і верну їх до цього міста, і вони воюватимуть з ним, і здобудуть його та й спалять його огнем, а Юдині міста віддам на спустошення, і не буде в них мешканця!” (Єремії 34:22).
Так закінчується історія синів Ізраїля – і починається історія юдеїв.