Твердинею, яка стоїть у центрі боїв і неодноразово змінює господаря, є Бетсур. Результати розкопок відповідають представленому в 1 книзі Макавеїв стану речей. “Хірбет ет-тубека”, – так називається сьогодні це місце завзятої колись боротьби. Вона панує над давнім шляхом, що веде з Єрусалиму до Хеврону на кордоні з розташованою на півдні Ідумеєю. У 1931 р. американські археологи В. Ф. Олбрайт та О. П. Селлерс знаходять тут велику кількість монет. З них на ста двадцяти шести з понад всього трьох сотень викарбувані імена Антіоха Епіфана та Антіоха Євпатора.
На пагорбі розміщені ще залишки могутнього укріплення, на якому чітко можна розрізнити три періоди будування. З найнижчого, найстаршого, збереглися лише фундаменти. Вони походять з перського часу. Розташована на них споруда має східний характер. Вона є ділом рук Юди Макавея з першого часу переможного повстання: “укріпив він і Бетсур, – щоб народ мав твердиню супроти ідумеїв” (1 Макавеїв 4:61).
Після битви із застосуванням слонів при Бетзахарії це прикордонне укріпення займає Антіох V. “Цар зайняв Бетсур і поставив там залогу, щоб його охороняти” (1 Макавеїв 6:50).
Загони Селевкідів також залишили тут свої характерні сліди. Так, як археологи серед руїн розпізнали зведені Юдою Макавеєм мури, так були тут з часу, коли в твердині стояли солдати Селевкідів, знайдені сліди їх харчування. До раціону цих солдатів належало вино, виготовлене з благородного соку із пагорбів Греції. Олбрайт та Селлерс навіть змогли відчитати по вушках глечиків серед розкиданих повсюди черепків, звідки привозили це вино. Один торговець вином з Родосу мусив бути їх головним постачальником.
Це було в 162 р. до Р. Х. Рік по тому Селевкіди знову укріпили Бетсур. Над зруйнованими стінами Макавеїв постала нова цитадель з характерним елленістичним викладенням. Їх полководець, “Вакхид став будувати укріплені міста в Юдеї… Він укріпив також міста Бетсур і Гезеру, й замок, зоставивши війська й запаси харчів у них” (1 Макавеїв 9:50,52).
Біблійне передання завершується убивством Симона, брата Юди Макавея. Духовний та політичний провід Юдеї переходить разом з посадою первосвященика до Симонового сина Івана. Його прозвали Іван Гіркан. “Первосвященик Іван та спільнота юдеїв”, “Первосвященик Іван – глава спільноти юдеїв”, – такі написи стоять на монетах, які він карбував і які знайшли в країні. Детальним записам Йосипа Флавія літописання завдячує також доброю поінформованістю про цього Макавея та його наступників[1].
У безперервних війнах вони свідомо все більше й більше розширюють кордони Юдеї. За правління Олександра Яннея[2] вони розширили територію свого правління приблизно на територію обох колишніх царств Ізраїля та Юдеї.
Селевкіди ж ставали чим далі, тим менш серйозними супротивниками. Їм бракувало сили протистояти ще й Макавеям, після того, як Рим, ставши після подолання Ганібалом Картагену[3] необмеженим володарем на західному Середземномор’ї, розширив свою владу на Грецію та аж до Малої Азії.
Через царство Селевкідів римський генерал Помпей проходить до Палестини. Після тримісячної облоги римські легіони в 63 р. до Р. Х. входять в Єрусалим. Юдея стає римською провінцією. З цією подією політичній незалежности Ізраїля настає швидкий кінець.
[1] Йосип Флавій називає їх за їхнім родоначальником, батьком Маттатії, Расмонеями (“Юдейські війни” І, 1, 3).
[2] 103-76 рр. до Р. Х.
[3] 202 р. до Р. Х. в битві при Замі.