“Ангол Господній з’явивсь у сні Йосипові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити. І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової” (Матвія 2:13-15).
Той, хто тікає за кордон, іде, по можливості, туди, де вже живуть його земляки. А той, хто до того ж має при собі немовля, віддасть перевагу місцю недалеко від кордону.
По дорозі з Палестини до Єгипту, приблизно 10 км на північ від Каїру на правому березі Нілу, лежить невелика, тиха місцевість під назвою Матарія. Тож не потрібно переходити через широку річку. Посеред розлогих полів цукрової тростини виглядає купол церкви Пресвятої Родини – “Sanctae Familiae in Aegypto Exuli”. Прадавні перекази, які оповідають про розташований поблизу садок, видалися французьким єзуїтам достатньою підставою для того, щоб збудувати тут церковцю.
Сьогодні, як і колись, прочани з цілого світу проходять через скрипучі ворота до саду і зупиняються перед могутнім, порепаним стовбуром сикомора[1], якого називають “Дерево Пресвятої Діви”. У дуплі його стовбура, як розповідає побожна історія, Марія з Дитятком Ісусом сховалася під час втечі до Єгипту від переслідувачів. А один павук закрив утікачів такою густою павутиною, що їх не знайшли.
Сад біля Матарії був славний в Єгипті в Середні Віки як “Сад трав”, бо в ньому були рослини, яких не було більше ніде в Єгипті. “Це тонкі деревця, не вищі за пояс штанів і подібні до дерева дикого винограду”, – так повідомляє англієць Джон Мондевіль, який бачив їх під час подорожі в 1322 р. Те, що він описував, це були кущі бальзаму. Як ці дорогі рослини потрапили до Єгипту, записав гідний довіри історик Йосип Флавій.
Після вбивства Цезаря Марк Антоній прибув до Олександрії. До нього приєдналася Клеопатра, марнославна цариця Єгипту. При цьому вона розраховувала про себе на відновлення давньої сфери впливу її предків, про повернення Палестини. Вона неодноразово відвідала Юдею та Єрусалим і навіть намагалася причарувати і перетягти на свій бік настановленого Римом царя Ірода. І хоча Ірод був далеким від жононенависництва, однак він був надто розумним та тверезомислячим, щоб розуміти, що така пригода може принести йому неприязнь могутнього Марка Антонія. Однак і нехтування Клеопатрою майже коштувало йому голови. Її жіноча гордість була глибоко вражена, і тепер вона плела інтригу при Маркові Антонію проти Ірода. Вона добилася того, що юдейського царя, звинуваченого у важких злочинах, викликали до Олександрії. Клеопатра провадила дуже тонку гру, але Ірод був ще більшим лисом. Навантажений золотими скарбами, він прибув до Марка Антонія і зумів умилостивити римлянина, підкупивши його.
Це було ще одним сильним приниженням для цариці! Але й вона не залишилася ні з чим. Ірод мусив відступити їй цілу важливу територію узбережжя Палестини з усіма містами; Марк Антоній подарував її своїй коханій в особисте володіння. А крім того – місто Єрихон на Йордані з навколишніми плантаціями, на яких і далі росли в розлогих садах ті дорогоцінні насадження, які були пророщені з насіння, що його колись привезла цариця савська Соломонові – бальзамові кущі.
Нова власниця, як ясно зауважує Йосип Флавій, взяла звідти щепи додому. За її наказом їх було посаджено в районі храму в Геліополісі, біблійному “Оні” (див. Буття 41:50). Під наглядом досвідчених юдейських садівників з Йорданської долини ці рідкісні, дорогоцінні кущі буяли і в Країні Нілу, у “Саду трав” Матарії.
Через тридцять років після цього – Клеопатра та Марк Антоній вже давно були вчинили самогубство після програної морської битви при Акціумі – у цьому пахучому бальзамовому саду в юдейських садівників знайшли, за переказами, безпечний притулок Марія, Йосип та Ісус.
Багато слідів уперто веде саме до цього місця; можливо, одного дня один з них виявиться історично підтвердженим.
[1] Инша назва фігового дерева.