“Тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб христитись від нього” (Матвія 3:13).
З цією подією Ісус уперше відходить від родинного Назарету. Після років дитинства та юности, з яких заледве щось передано, Він приступає до Своєї відкритої діяльности. “А Сам Ісус, розпочинаючи (Свою діяльність), мав років із тридцять” (Луки 3:23).
Іван проповідував та христив у Йорданській западині на південь від Єрихону, там, де через річку йде відома переправа, отже, у межах володінь Ірода Антипи, настановленого Римом тетрарха.
З життя Івана окрім того, що він охристив Ісуса, відомий насамперед його трагічний кінець. Йому відтяли голову.
Чи побожний Христитель, який стоїть на вирішальному пункті в житті Ісуса, взагалі існував? Його сучасник Йосип Флавій пише, що Іван був шляхетним чоловіком, “який спонукав юдеїв стреміти до досконалости та закликав їх бути справедливими в ставленні один до одного та побожними перед Богом і христитися. Оскільки до нього сходилися звідусіль, Ірод почав побоюватися, що вплив такого чоловіка може стати початком повстання. Через цю підозру Ірода Івана було заковано в кайдани, відіслано до твердині Махера, де йому відтяли голову”.
“Бо Ірод схопив був Івана, і зв’язав його, і посадив у в’язницю через Іродіяду…” (Матвія 14:3; Марка 6:17; Луки 3:19) – так Євангелія обґрунтовують ув’язнення Івана. Про ближчі обставини знає, знову-таки, Йосип Флавій: під час однієї подорожі до Риму Ірод познайомився з дружиною свого брата Іродіядою і так закохався в неї, що зважився запропонувати їй руку. Іродіяда пристала на цю пропозицію. З собою вона привела в подружжя свою доньку Саломею.
Оскільки таке подружжя між родичами було за законом Мойсея забороненим, Іван Христитель, як повідомляють Євангелія, виступив зі звинуваченням – злочин, який, на думку розлюченого Ірода, можна було спокутувати лише смертю.
Завдяки Йосипу Флавію ця подія отримує своє конкретне історичне місце – твердиня Махера, одне з численних укріплень, які Ірод Великий був набудував у Палестині.
Махера, те місце, де Іван мав попрощатися з життям, лежить посеред суворого, скупого ландшафту на східному березі Мертвого моря. Це самотнє місце не поєднує з рештою світу жодна дорога. З Йорданської долини вузенькі стежки підіймаються на півдні в невтішно бідний світ гір Моаву. У глибоких сухих долинах нечисленні родини бедуїнів проходять зі своїми отарами по скупій, жорсткій траві.
Неподалік від річки Арнон потужна вершина здіймається над верхів’ями инших гір. На її овіяній холодними вітрами вершині ще сьогодні стоять руїни. “Ель Машнака” – “Висячий палац” – так це місце називається в бедуїнів. Тут стояла твердиня Махера. Звідси неозброєним оком видно далеко на півночі ту частину Йорданської долини, де Іван христив народ і де його було ув’язнено.
Дотепер дослідники не провадили розкопок на руїнах “Ель Машнака”, і мало хто відвідував це самотнє місце. Під вершиною скеляста стіна має на одному місці заглибину. Звідси через вузькі проходи можна дійти до великого каземату, в якому часами кочівники та їхні отари знаходять собі прихисток, коли в горах Моаву їх зненацька захоплює негода. По старанно вирубаних стінах можна розпізнати колишню замкову в’язницю. Цей суворий каземат прийняв Івана Христителя після його ув’язнення, тут йому стяли голову.
Коли хтось чує про страту Івана Христителя, то автоматично пов’язує її з ім’ям Саломеї, думаючи одразу про ту дочку Іродіяди, яка на бажання своєї матері після танцю як заплату мала попросити голову Івана. Ця Саломея увійшла у світову літературу. Оскар Уайльд написав п’єсу “Саломея”, Ричард Штраус взяв історію юдейської принцеси за основу своєї відомої опери “Саломея”, навіть для Голівуду історія Саломеї послужила сюжетом для монументального фільму.
Однак імени цієї принцеси в Новому Заповіті немає. Біблія жодним словом не згадує Саломеї. У розповіді про Івана Христителя сказано лише “дочка тієї Іродіяди” (Марка 6:22).
Ім’я “дочки Іродіяди” було передано Йосипом Флавієм. Її портрет для потомків зберегла невелика монета, на якій вона зображена зі своїм чоловіком Арістобулом. На монеті вибито: “Царя Арістовула, цариці Саломеї”. Саломея мала бути ще зовсім молодою дівчиною, коли було стято Івана Христителя, їй було приблизно дев’ятнадцять років.
* * *
“Як довідавсь Ісус, що Івана ув’язнено, перейшов у Галілею. І, покинувши Він Назарета, прийшов й оселився в Капернаумі приморськім, на границі країн Завулонової й Нефталимової” (Матвія 4:12-13). У часі короткої діяльности Ісуса, яка, відповідно до євангелистів Матвія, Марка та Луки тривала не довше, ніж півтора року, одне поселення стоїть у центрі уваги. Матвій навіть один раз називає це місто “Його містом” (див. Матвія 9:1) – це Капернаум на Генезаретському озері.
На північному кінці, неподалік від того місця, до води Йордану, швидко струмуючи, вливаються в озеро, видніє невелика бухта. Із-за сріблястої зелені евкаліптових кущів зблискує білизна кам’яних брил, перед якими здіймаються чотири колони. Між бруківкою прийомної зали пробиваються кущики трави, тріснуті колони та базальтові блоки з вирізьбленим орнаментом лежать розкидані. Від колишнього входу залишилися лише широкі сходи, останні залишки розкішної колись синагоги.
Оце й усе, що свідчить іще про давній Капернаум. Німецькі археологи Г. Коль та К. Ватцінґер відкривають заховані серед каміння та порослі травою розбиті залишки тієї споруди. Францискани з руїн відбудували частину давнього фасаду. Стіни первісної будівлі були з білого вапняку, з трьох сторін вона була оточена рядами високих колон. З великого внутрішнього приміщення розмірами 25 м на 15 м, яке прикрашали орнаменти пальм, виноградної лози, левів та кентаврів, погляд через великі вікна проникав назовні, на широке плесо озера і далі на південь, де за широкими ніжно-блакитними лініями далеких гір лежить Єрусалим.
Обидва археологи були переконані, що знайшли капернаумський храм часів Христа. Однак у цілій Палестині немає жодної синагоги з того часу. Коли римляни під час двох кровопролитних воєн зрівняли Єрусалим з землею і мешканці давньої країни розсіялися по цілому світі, зруйнуванню підпали й Божі доми.
Ця споруда постала лише бл. 200 р. Р. Х. на руїнах та фундаментах тієї синагоги, в якій по суботах часто перебував і навчав Ісус. “І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав” (Марка 1:21).
Більшість мешканців містечка Капернаум жила з природного багатства озера, а халупки та доми у великій кількості ніжно тулилися до гірських схилів або оточували синагогу. У той день, коли Ісус прибув з Назарету до Капернауму, Він зробив вирішальний крок до проповідування свого вчення: “А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були. І сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей” (Марка 1:16-17). Инших двох братів, Якова та Івана, він знайшов при лагодженні сітей. Першими людьми, які прислухалися до Його слів, почули Його науку та стали Його учнями, були прості чоловіки, рибалки з Галілеї.
Ісус часто мандрує від озера в Галілейські гори, проповідуючи в багатьох містах та селах, однак завжди повертається в це невелике рибальське поселення, воно залишається основним місцем Його діяльности. І коли Він одного дня покидає Капернаум і в супроводі Своїх учнів іде до Єрусалиму, це Його остання дорога.