“Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: Надійдуть ті дні, коли з того, що бачите, не зостанеться й каменя на камені, який не зруйнується…А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення… Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган…” (Луки 21:5-6,20,23-24).
Незліченні резиденції та царські фортеці, міста, палаци і храми, споруди, фундаменти яких були закладені в першому, другому, або навіть і в третьому тисячолітті до Р. Х., лопати та інтуїція археологів відвоювали в часто кількаметрового пилу минувшини в досвідченій, важкій праці. Місто та храм в Єрусалимі, що становлять неперевершену вартість для світу нащадків, не стали предметом дослідницьких старань, вони назавжди стерті з лиця землі. Після хресної смерти Ісуса протягом періоду короткого людського життя в “дні кари” їх спіткала та доля, яку Ісус їм провістив.
Культова спільнота Єрусалиму, яка прокляла та розіп’яла Ісуса – давній Ізраїль, історія якого більше не сприйняла слів та діл Ісуса – стала пеклом, яке мало коли зустрічається в історії, і під час Юдейської війни з 66 по 70 р. Р. Х. була знищена.
Голоси проти ненависного Риму стають все голоснішими. У партії “зелотів”, тобто “ревнителів”, збиралися фанатики та повстанці, які постійно вимагали скинення чужоземного панування; кожен із них носив захований під одежею кинджал. Країну непокоїло їхнє насилля. Самозвеличувальні походи римських прокураторів тільки загострювали ситуацію. До радикалів стікалося все більше прихильників.
Зростаюче невдоволення вибухає повстанням у травні 66 р., коли прокуратор Флор вимагає 17 талантів із храмової скарбниці. Римську залогу просто змітають, Єрусалим опиняється в руках повстанців. Негайна заборона щоденної жертви за імператора означає відкритий виклик світовій потузі Риму. Карлик Єрусалим з викликом кидає рукавичку до ніг Римської імперії!
Це стало сигналом для цілої країни, всюди вибухає повстання. Флор більше не контролює ситуації. З одним легіоном та численними допоміжними загонами на підмогу прибуває намісник провінції Сирія Ц. Цестій Ґалл, однак і він мусить відступити з важкими втратами. Повстанці опановують країну.
Впевнені в тому, що Рим з усією силою завдасть удару у відповідь, вони в найбільшому поспіху укріпляють міста, ремонтують старі мури, настановляють військових командирів. Йосип, пізніший історик Йосип Флавій, призначений верховним головнокомандувачем у Галілеї.
Командування на римській стороні імператор Нерон доручає блискучому, випробуваному полководцю Титові Флавію Веспасіяну, який так славно показав себе при завоюванні Британії. Супроводжуваний своїм сином Титом, він з трьома легіонами та численними допоміжними загонами з півночі нападає на Галілею.
Місцевості на Генезаретському озері, де кілька десятиліть перед тим Ісус проповідував рибалкам, стають свідками першої різанини. До жовтня 67 р. захоплено цілу Галілею. У натовпі полонених крокує і Йосип, верховний головнокомандувач. Його заковують у ланцюги і він, розміщений у головному таборі Веспасіяна, переживає з того моменту Юдейську війну з табору супротивника, 6000 юдеїв ідуть як раби на будову каналу до Коринту.
Наступної весни підкорення повстанців в Юдеї продовжується. Посеред боротьби приходить раптом звістка, яка спочатку затримує похід – Нерон закінчив життя самогубством.
В Римі вибухає громадянська війна. Веспасіян вичікує розвитку подій. Один за одним три неважливі імператори втрачають трон і життя. Нарешті починають діяти легіони на Сході; через рік після смерти Нерона в Єгипті, у Сирії, у Палестині, повсюди на Сході лунають вигуки “Віват цезар!” Веспасіян стає правителем Римської імперії. З Кесарії на узбережжі Палестини він без зволікання подається до Риму, залишивши своєму синові Титу останній акт Юдейської війни.
Незадовго перед весняним повним місяцем 70 р. Тит із нечуваною військовою потугою стоїть перед Єрусалимом. На всіх шляхах та дорогах до міста стягаються військові колони, яких Юдея ще ніколи не бачила. Прибувають п’ятий, десятий, дванадцятий та п’ятнадцятий легіони, супроводжувані кавалерією, ударними відділами та иншими допоміжними загонами, майже 80 000 чоловік!
Святе Місто кишить людьми; паломники здалеку та зблизька прибули сюди, щоб святкувати свято Пасхи. Суперечки між крайніми елементами зелотів та партією поміркованих переривають побожні молитви, залишаючи по собі поранених та вбитих.
В міжчасі римляни розбивають в околицях свій табір. На вимогу здатися лунає лише насмішливий сміх. Тит відповідає наказом наступу. Римська артилерія, “scorpiones”, швидкі камнемети, та метавки “ballistae”, починають налаштовувати. Кожен із цих засобів нападу кидає каміння вагою в центнер на 185 метрів! На північній стороні ударні загони б’ють в Ахілесову п’яту твердині. На південній, східній та західній стороні укріплення захищають схили пагорба. Зате північна сторона укріплена трьома надзвичайно сильними поясами мурів. Тарани та розбивані стін починають з гуркотом та шумом свою руйнівну роботу біля фундаментів. Лише коли важкі постріли каміння безперервно потрясають місто, коли день і ніч глухо гудуть тарани, закінчується міжусобна боротьба в самому укріпленні. Противники укладають мир. З керівників партій Симон бар Ґіора, поміркований, переймає захист північного фронту, а Іван з Ґішали, зелот, захист району храму та твердині Антонія.
На початку травня машини для облоги за два тижні пробили зіяючу діру в північній стіні. Ще через п’ять днів римляни проникають і через другий пояс укріплень. Рішучий контрудар повертає мури знову в розпорядження обложених. Минає кілька днів, перш, ніж римляни знову змогли ними заволодіти. Таким чином північне передмістя повністю опиняється в римських руках.
Переконаний, що Єрусалим, з огляду на таку ситуацію, здасться, Тит зупиняє наступ. Грандіозна демонстрація великого параду його військових сил безпосередньо перед очима оточених повинна навести їх на розум.
Римляни скидають свої військові обладунки, поліруючи парадні уніформи до блиску. Легіонери накладають свої панцирі та шоломи. Кавалерія прикрашає коней розкішними сідлами і під голосний звук сурми десятки тисяч воїнів дефілюють перед Титом, отримуючи перед обличчям в обложених платню і багате утримання. Чотири дні від ранку до заходу сонця лунають маршові кроки звиклих до перемоги римських колон. Та намарно – тісно збившись докупи, люди на давніх валах, на північній стороні храму, на кожному даху дихають ворожістю. Ця демонстрація даремна – обложені не думають про здачу.