Є три підходи до старечого світу, з якими не можна погоджуватися. Всі вони однаково показують дійсність у викривленому дзеркалі.
Отож, перший підхід – риторика. Її започаткував ще Цицерон у своєму творі «De Senecture», написаному в 44 р. Р. Х., коли йому сповнилося 62 роки, а в ті часи це був дуже поважний вік. Цей твір – апологія старості. Наприкінці XIX століття слідами Цицерона пішов Паоло Мантеґацца (позитивіст зі школи дарвіністів) зі своєю неправдоподібною «Elogio della vecchiaia» («Похвалою старості»). Автор пропонує вирішити проблему смерти з допомогою дуже простого рецепта: «Достатньо про це не думати!»
Час від часу з’являються книжки, де автори ідеалізують старість, або показують її відірваною від дійсности, штучною і фальшивою. Такий нецікавий і сентиментальний текст викликає лише нудоту. А титули книжок такі, що поневолі зморщуєш чоло: «Старіємо гарно», «Мудрий вік», «Розкіш третього віку»[1].
Однак на цьому похвали старості не закінчуються. Тим нестриманим співцям варто було би зробити гостре зауваження, як це робить Норберто Бобіо[2], парафразуючи відоме твердження Еразма Ротердамського про війну: «Хто хвалить старість, ніколи не бачив її зблизька». А тим, хто розповідає про розкоші старости, я порадив би принаймні тиждень відчути їх на власній шкірі. Я міг би відвести їх до таких “місць розкоші”»…
Старе гарне?
Наступний безсоромний підхід – це споживацтво, в умовах якого до старости ставляться як до привабливого ринку, який постійно розширюється. Отож, з нього треба витягнути якомога більше зиску. Люди похилого віку стають об’єктом ошуканства виробників косметики, які обіцяють зникнення зморщок та інших проявів старости, а також винахідників чудо-ліків, які заманюють покупців гаслами про вічну молодість. А ще згадайте про представників туристичних фірм.
Здитиніння
І врешті є ті, хто представляє лише негативні аспекти старости, які виводяться з упереджень та безпідстваних стереотипів. Такі люди говорять про старість лише з допомогою категорій розпаду, хвороби, «невблаганного схилу літ», старечого маразму, здитиніння[3], дегенерації, інволюції[4], невиліковної меланхолії, безсилля, нудьги, самотности, занепаду.
Колись молоді говорили про «стареньких» з повагою. Сьогодні, і це в найліпшому випадку, вони брутально кажуть: «старі». Варто звернути увагу і на деякі назви книжок: «Непотрібний вік», «Смертельно старі», «Евтаназія від покинення». Також у багатьох дитячих казках старість показана в поєднанні з негативними та відштовхуючими визначеннями: відсутність краси, злобність, підступність (стара відьма, стара потвора). А ще згадайте фрагменти з театральних вистав. Вони не тільки песимістичні, а й нігілістичні, як, наприклад, ось ця: «Мої життєві сили настільки знищені, що я неспроможний побачити уже нічого, крім смерти. Я не можу уявити собі настільки безжалісного Бога, який будить смертельно втомлену людину, що спить біля Його стіп» (Р. Шнайдер[5]).
Дехто представляє старість не як подальший етап життя, а як стан, в якому не можна померти: «Молодість минуща, зрілість ніби подих, старість важка, ніби вічність» (Даріо Белеца).
Хтось також сказав, що для людини, яка пішла на пенсію, дні перетворюються в безперервну серію неділь, коли невідомо, що робити. Хіба що померти з нудьги…
Замок у руїні
У Біблії є чимало місць, в яких старість показано в негативному світлі. Наприклад, Екклезіяст на останній сторінці своєї книги пропонує нашій увазі понурий образ старости, представляючи його в перспективі морозної зими та порівнюючи до замку, що занепадає. Парадоксально, та це найпрекрасніші слова в цілій книзі. Дж. Равазі[6] пояснює: «Це на одній зі своїх поетично найпіднесеніших сторінок Екклезіяст змальовує власне бачення людського існування, порівнюючи його з тим, як людина сприймає захід сонця. Це остання пісня книги (Проп. 11:7-12, 8) з ліричним та меланхолійним забарвленням, збудована як диптих, щоб протиставити захоплення молодости та “чорного волосся” зануренню людини в безодні “страшних та похмурих днів”, старечого розкладання та смерти. Це різновид “прощання з життям”, яке показує старість у своїй справжній, крихкій та нетривкій дійсності…»[7].
«І пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні! аж поки не стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі, і не вернуться хмари густі за дощем, у день, коли затремтять ті, хто дім стереже, і зігнуться мужні, і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало, і потемніють ті, хто в вікно визирає, і двері подвійні на вулицю замкнені будуть, як зменшиться гуркіт млина, і голос пташини замовкне, і затихнуть всі дочки співучі, і будуть боятись високого місця, і жахи в дорозі їм будуть, і мигдаль зацвіте, й обтяжіє кобилка, і загине бажання, бо людина відходить до вічного дому свого, а по вулиці будуть ходити довкола голосільники, аж поки не пірветься срібний шнурок, і не зломиться кругла посудина з золота, і при джерелі не розіб’ється глек, і не зламається коло, й не руне в криницю… І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його! Наймарніша марнота, сказав Проповідник, марнота усе!…» (Проп. 12:1-8).
Сучасні переклади роблять з цього фрагмента Книги Екклезіяста «урок анатомії»[8], називаючи кожну деталь людського тіла, тим самим завдаючи шкоди початковій символіці та поетичному натхненню тексту. Однак маємо тут справу з інтерпретацією, яка є доволі цікавою, хоча й залишається дискусійною.
«Тоді твої рамена, які тебе берегли, затремтять; твої ноги, які тебе підтримували, стануть слабкими. Ти матимеш замало зубів, щоб пережувати хліб; твої очі більше не бачитимуть виразно. Твої вуха будуть глухими до вуличного галасу. Ти майже не чутимеш відголосу млина і співу птахів. Твій голос буде слабкий і тремтячий. Ти боятимешся іти вгору, а кожний крок загрожуватиме падінням. Твоє волосся стане біле як квіти мигдального дерева; тобі буде важко рухатися. Зникне будь-яке прагнення…» (12:3-5). Як видно, більше йдеться про інтерпретацію, ніж про переклад, який дбає про збереження поетичности.
В інших фрагментах Біблії тіло представлено як символ дому чи намету. Наведемо кілька прикладів, які стосуються старости:
- «Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!» (Йов 4:19).
- «Домівка моя вже розібрана, і від мене відібрана, немов той пастуший намет; я життя своє звинув, мов ткач, від основи мене Він відірве, покінчить мене з дня до ночі…» (Іс. 38:12).
- «Бо тлінне тіло обтяжує душу, і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух» (Мудр. 9:15).
- Завершимо відомим фрагментом: «Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо…» (Пс. 90:10).
Помилкові терапії
З такого викривленого та однобічного бачення випливають суперечливі пропозиції та згубні терапії.
Молодість за будь-яку ціну, тобто бажання зробити з людини похилого віку 20-річну. Цьому мали б допомогти яскравий, виклично молодіжний одяг, масивна біжутерія, надмірний макіяж, ліфтинг. Треба бути недовірливим щодо «екзорцистів старости», які не завжди діють безкорисливо (насправді ж, вони ніколи не діють безкорисливо). Спроби повернення молодости за допомогою «реставраційних» методів є звичайним абсурдом. Життя – це мішанка подій, почуттів та емоцій, які стають частиною внутрішньої структури людини. Отож, є обличчя, які віддзеркалюють багаж позитивних відчуттів, інші ж свідчать про емоційні катастрофи, невдало приховане невдоволення, жаль та глибоку ненависть. Таким чином кожна старша особа має таке обличчя, на яке заслуговує.
Сприйняття старости великою мірою пов’язане зі стилем життя, яке людина прожила. Позитивне уявлення про себе допомагає спокійно ставитися до процесу старіння, тобто залишатися задоволеним своєю життєвою ситуацією.
Біологічний годинник не можна ані ошукати, ані повернути назад. Набагато ліпше набратися відваги старіти. Або, іншими словами, мати відвагу жити відповідно до свого віку. Спроба приховати зміни, викликані часом, може лише погіршити ситуацію. Тоді людина може виглядати смішною.
Знеохочення, бездіяльність, пасивність, цілковита залежність, відособлення. Будь-якою ціною треба уникати лікарів, які кажуть: «А чого ви сподівалися в такому віці?»[9] – або людей, які дають зрозуміти: «По суті, ви вже прожили своє життя. Що вам ще потрібно?».
Чи в Церкві є місце для старших людей?
На еклезіяльній ниві в цій справі можна помітити відчутні недоліки.
Навіть св. Домінік визнавав, що більше радости черпає зі спілкування з молодими дівчатами, ніж із жінками старшого віку. А Тереза з Авілю, коли вже була в поважному віці, зі суворим виразом обличчя дорікала братові Іванові Вбогому (ім’я про все говорить!), який намалював її портрет: «Брате, нехай Бог тебе простить! Ти намалював мене старою і каправою!..».
Вважаю, що проблема старости все ще залишається нерозкритою повністю.
[1] На жаль, сюди можна віднести і сивочолих монахів, які не мають відваги розкрити свої правдиві відчуття, тому й підтримують стереотипи, а це лише спотворює бачення старості. Таким чином процедуру ліфтингу, на яку погоджуються старші жінки, можна побачити в книжках подібних авторів. Аж хочеться запротестувати: «Залишіть нам нашу старість, з усіма її турботами і зморшками, бо її легше сприйняти, аніж вашу, “прекрасну” проте штучну!»
[2] Норберто Бобіо (1909-2004) – італійський історик, філософ, один з найбільших італійських інтелектуалів XX ст. – Прим. пер.
[3] Яке ще називають кретинізмом.
[4] Інволюція – згасання життєвих процесів у старечому організмі. – Прим. пер.
[5] R. Ergenter, Sulla vecchiaia, Queriniana, Brescia 1976, s. 314.
[6] Джанфранко Равазі – італійський куріяльний кардинал, автор кількох книг з біблійної екзегетики. – Прим. пер.
[7] Il racconto del cielo, Mondadori, Milano 1995, s. 231. Пор. G. Ravasi, Kohelet, Paoline, Cinisello Balsamo 1988, нове видання 2001.
[8] Щось подібне можна помітити і в Талмуді, де сонце було чолом, світло – носом, місяць – душею, зірки – щоками, а злива – сльозами.
[9] Якось я чув, як один лікар, що лікував старших людей, сказав: «Це вже нерухома лялька…». А лялька зовсім не була нерухомою, у неї було, хоч і несміливе, але бажання рухатися… Насправді ми знаходимо прості виправдання, аби не поліпшувати якости життя старших людей. У деяких випадках трапляється терапевтична затятість. Однак коли йдеться про «оживлення людей похилого віку», то я частіше помічаю цілковиту інертність та абсолютну відсутність фантазії.