Не запитуйте мене, чи приготував я або принаймні накидав схему душпастирської програми. Ні, у мене немає жодної чіткої програми. Я просто ставлю собі кілька цілей, які коротко можу описати так:
- Допомогти старій людині зрозуміти, що старість, попри всі обмеження та турботи, є часом, який треба пережити уповні. Заохочувати особу похилого віку відчути смак життя, який на цьому етапі лише на перший погляд видається не надто апетитним.
- Гарантувати, у межах моїх можливостей, старій людині гідність та належну їй «святу» пошану.
- Не припиняти читати книги життя кожної людини, записані в зморшках на обличчі, боротися зі зморшками в душі, тобто смутком, скептицизмом, почуттям невдачі, страхами, гіркотою, усім тим, що безповоротно минуло.
- Перевести осіб похилого віку від ностальгійної замкнености в собі, зітхання, жалів, нарікання, бурмотінь до надії, прослави, благословення. Розбити шкаралущу зосереджености на собі і викликати зацікавлення іншою людиною.
- Завжди попереджувати про свою відсутність та пояснювати її.
- Підтримувати таку форму проведення Літургії, яка для них прийнятна.
- Представляти образ Бога втіхи, миру, прощення, милосердя. Стерти образ караючого Бога, Який у душах багатьох із них закарбувався ще в дитинстві. Це дуже важке завдання, бо, як відомо, спогади з дитинства дуже живі в пам’яті старих людей.
- Навчити їх чекати навіть на незначні події та бути відкритим на несподіванки.
- Допомогти їм усвідомити багатства та можливості, які приховані в старості.
- Наголосити на тому, що їхня роль стражників цінностей дуже важлива. А особливо в епоху, яка, на жаль, розтринькує ці цінності.
- Передавати радість та мир. Дехто не сприймає того, що я заходжу у відділення і насвистую або наспівую старі пісні. А от моїм підопічним це подобається. Навіть, якщо дехто з них виглядає насупленим, бо їм заважають.
- Не дивуватися нічому, якщо йдеться про фантастичні оповідання, в яких далеке минуле і теперішнє створюють неправдоподібну та абсурдну мішанину. І не дивуватися різним вчинкам, наприклад, таким, що їх робить Гіяцинта. Вона, коли причащається, замість того, аби сказати «Амінь», кладе мені до руки цукерку або ґудзик…
- Заохочувати людей похилого віку бути добрими, лагідними та проявляти зрозуміння до інших. Переконати їх, що бути добрим (хоча часом це буває дуже нелегко) – це єдина справа, яка залишиться після нас по смерті. Це буде єдиним спогадом, який не зітреться в пам’яті інших.
Якщо ж ідеться про мене, то щодня я нагадую собі оці три принципи:
- Стара людина погано чує, мало бачить, ніби мало що розуміє, однак сприймає усією своєю істотою.
- Дитина без почуттів погано росте. Стара людина без почуттів погано помирає.
- Стара людина щодня хоче отримати виразне запевнення в тому, що ми цікавимося її справами.
Одна жінка говорила мені: «Гадаю, ти про мене думаєш».
А Целестина, доволі зухвала особа, колись поскаржилася:
– Отче, коли ви приходите, то тут ніби землетрус починається. Тут, всередині, вже немає спокою…
Я жартома пригрозив їй:
– Я собі це запам’ятаю…
А вона на це відповіла з натиском:
– Дуже добре! Тоді я буду впевнена, що ви про мене не забудете!