«А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь. Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви!»
Я дуже люблю гуляти серед древніх розвалин. Як і багато істориків, які мали можливість подорожувати місцями, де знаходяться останки древніх міст, я побував у храмі Аполлона в Коринті, у Калернаумській синагозі, у римському Форумі і в багатьох інших місцях, де творилася історія, де сталися події, наслідки яких залишаються значущі до сьогодні.
Але всі відвідувачі руїн древніх міст повинні мати багату уяву. Навіть у тих випадках, коли будівля або монумент майстерно реставрувалися, вони майже завжди сильно відрізняються від того, чим вони були, коли уперше вийшли з рук будівельника чи скульптора. Вам необхідно використати всю свою фантазію для того, щоб перенести елгіновські мармури[1] в Древні Афіни з Британського музею. Ви повинні будете собі уявити древню синагогу, коли там проходили збори з її молитвами, читаннями, обговореннями. Коли ви стоїте перед грандіозною будівлею Сенату, яка була побудована за Юлія Цезаря на римському Форумі, вам доведеться уявити його вкритим дахом, не обкладеним цеглою, як сьогодні, а блискучим мармуром.
Будівельні матеріали, що згадуються Павлом у в. 12, – це те, що використовувалося для прикраси і забудовування однієї певної будівлі – Храму. Храм Соломонів був прикрашений золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. Ірод же Великий з його спадкоємцями реконструювали Храм таким чином, що він став таким прекрасним, яким не був до цього ніколи. Хоча Павло не говорить явно про Храм у в. 16 і 17, він явно має його на увазі упродовж усього даного фрагмента. І це є та «будова», яку споруджують він та інші християнські служителі.
Ідея «Храму», що розуміється як община народу Божого, а не будівля з каміння, вапняного розчину і орнаменту була введена в обіг не Павлом. Сувої Мертвого моря називають общину, у надрах якої вони були створені, тим же найменуванням. Багато юдеїв того часу були впевнені, що тодішній матеріальний Храм в Єрусалимі був знехтуваний Богом, і що Він зробить у недалекому майбутньому загальне оновлення, у рамках якого буде, а може і ні, споруджений новий Храм, але головне – буде відтворена нова община, що являє собою новий народ, перетворений рятівною силою Божою. І подібно до того, як особиста божественна присутність мешкала в Храмі (воно називалося також Шекіною, «шатер присутності»), так божественний Дух мешкає, за Павловими словами, у християнській общині, і це робить християн реальним еквівалентом Храму в рамках нових звершень, пов’язаних з настанням «майбутнього віку», який, виявляється, вже настав.
Головна увага фрагмента постійно звертається на тих, хто будує Храм, і на небезпеку того, що він може бути побудований з непридатних для цього матеріалів (в. 12-15), і на загрозу руйнування будови (в. 17). Якщо ця будівля, дійсно, є Божим Храмом, то руйнування такої святині є не що інше, як акт богохульства. Для невмілих будівельників, як мовиться в посланні трохи вище, залишається можливість бути врятованими з вогню при пожежі майбутнього суду. Але ті, хто руйнує, знаходяться самі в небезпеці бути зруйнованими врешті-решт.
Але що це за вогонь, що згадується в тексті? Чи має він якесь відношення до популярного в Римсько-католицькій церкві в середні віки і так широко поширеному досі вченню про «чистилище», в яке потрапляють грішні християни після смерті для того, щоб стати більш святими і стати здатними з’явитися перед Богом?
Ну, передусім, наш уривок нічого не каже про це. Усе, що в ньому міститься, не відноситься до всіх без виключення християн. Це спеціальне попередження тим, хто займає особливі служіння в церкві Божій, інакше кажучи, до тих, хто несе відповідальність у справі будівництва общини. («Будівництво» церкви – це основний образ, як ми побачимо далі, який Павло використовує не лише тут, але в не меншій мірі і в розділі 14). Павло вказує на те, що служіння своє можна здійснювати погано або добре, але одного прекрасного дня його результати стануть повністю відомими.
Щоб зробити свою думку яснішою, він перераховує два типи будівельних матеріалів. До першого відносяться золото, срібло, дорогоцінне каміння – усі вони можуть зберегтися при пожежі, тоді як матеріали другого типу – дерево, сіно, солома, природно, згорять. У своє зображення Павло включає постійне старозавітне попередження про майбутній вогонь. Ізраїль переживав у минулому безліч разів грандіозні пожежі, коли армії іноплемінників розоряли і руйнували його міста, і навіть Храм. Проблема тут полягає в тому, чи буде «будівництво» церкви, тобто праця, яку роблять сам Павло, Аполлос та інші вчителі, піддана оцінці, коли все прийде до свого завершення? «День», який повинен настати і який покаже якість зробленої роботи (3:13), – це явно день Господній, згаданий у 1:8. Тоді і тільки тоді стане ясно, хто чого насправді досяг. Різні служителі потрудилися над будівництвом будівлі, користуючись при цьому різними матеріалами; «вогонь» пожежі знищить одні частини і залишить інші, у певному значенні, укріпленими. Ті, чиї результати зусиль згорять, і самі «матимуть шкоду». (Слово, яке Павло використовує тут, може вказувати на штраф, що стягається з будівельника через суд на користь власника будівлі, який залишився невдоволений його роботою).
Ми трохи вище вже відмічали, що йдеться про різні рівні якості «будівництва», тобто служіння з «будівництва» церкви. Також ми можемо в цьому фрагменті вичитати, якщо розуміти його дещо ширше, Павлові натяки на те, що Бог судитиме кожного «за його ділами» (див. Рим. 2:5-11; 14:10-12; 2Кор. 5:10). З цього питання варто зауважити наступне.
По-перше, у Павла немає жодної напруги між його вірою в майбутній суд у справах і його ж вченням про «виправдання вірою» (Рим. 3:21-31; Гал. 2:15-21 та ін.). «Виправдання вірою» – це момент, який можна зрозуміти таким чином: воно є проголошення вже зараз того вироку, який Бог вимовить в останній день. Павло постійно має на увазі або навіть висловлює ту думку, що, по дії духу, для тих, хто виправданий по вірі тепер, виправдувальний вирок буде підтверджений у майбутньому на підставі усього прожитого ними життя, незалежно від того буде воно коротким або довгим (Флп. 1:6). Хоча він передусім говорить про тих, хто докладає зусилля (добре або погано) зі зведення церкви, цей образ, якщо не брати в його безпосередньому застосуванні, він може відноситися і до всіх інших християн.
Коли «вогонь» зробить свою справу, продовжує Павло, будівельники, які використовували непридатні матеріали, «матимуть шкоду», проте самі будуть врятовані. Тут, ймовірно, можна бачити Павлів метод формулювання і передачі загальнохристиянських сподівань (як і в Рим. 8:29: «кого Він передбачив, тих і призначив»), які включають і розуміння відповідальності християн за все, що вони роблять у рамках нового життя, яке вони отримали як дар Духа разом з вірою і хрищенням.
По-друге, дуже ймовірно, що образ «вогню» (це, звичайно, тільки певна аналогія; Павло не говорить про якийсь конкретний вогонь) можна сприймати як біблійний спосіб сказати про те, що традиційне вчення про «чистилище» намагалося донести (досить непереконливо, на мій погляд). Деякі провідні католицькі богослови нещодавно, знову звернувши увагу на цей фрагмент послання, заявили, що ідея єдиного моменту суду, коли все, що ще нечисте, буде винищене вогнем, можливе, і є те, що складає суть старого вчення про чистилище. Якби це було висловлене п’ять століть тому, то Реформації могло б і не статися, бо реформатори також вірили в те, що смерть сама по собі є «останнім ворогом» (1Кор. 15:26), знищення якої стане останнім етапом очищення християнина від залишків гріховності. Павлів образ виявляється дуже співзвучний таким уявленням.
Основним моментом тут є, звичайно, та серйозність, з якою Павло визначає завдання і відповідальність християн, особливо церковних керівників і учителів. Це не іграшки. Ви граєте з вогнем – проблема розрослася до загрозливих масштабів. Існує реальна можливість будувати з розумом, добротно і з відповідних матеріалів. Але в той же час залишається можливість поставитися до будівництва недбало і будувати дуже неякісно і до того ж з непридатних матеріалів. Останнє неминуче спричинить руйнування будівлі. Бог реагує на реалізацію тієї чи іншої можливості дуже серйозно. Є про що замислитися, чи не так?
[1] Мармури Парфенону – колекція античних скульптур у Британському музеї; у неї входять частини фриза Парфенону. Скульптури були вивезені з Афін у 1803 р. графом Елгіном. – Прим. пер.