«Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його.
А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі? А Він відказав: Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, справлю Пасху з Своїми учнями в тебе. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали пасху готувати. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене… А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: Чи не я то, о Господи? А Він відповів і промовив: Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився! Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: Чи не я то, Учителю? Відказав Він йому: Ти сказав…»
«Я вважав тебе своїм другом, а ти – зрадник!» Ці слова були сказані під час наших зборів, щоб спричинити біль. Людина встала і підійшла до вікна, ховаючи сльози, інші мовчали і виглядали так, ніби кожен щойно отримав удар по обличчю. У ситуації, що склалася, я був безсилий. Голова тихо запропонував перенести зустріч, і ми всі поспішили вийти, у жаху від картини розбитої вщент дружби. Наші збори виявилися останніми.
Обманювати когось у бізнесі, політиці, любові – це, звичайно, огидно, низько і завжди погано закінчується. Але зрада – щось набагато гірше. У ній є щось жахливо остаточне. Зрадника можна простити, і треба старатися це зробити, але це не означає, що ми довірятимемо цій людині, як раніше. Як ви почуватимете себе в товаристві чоловіка, що спокусив вашу дружину?
Образ Юди є одним з найпохмуріших не лише в Євангеліях, але і в усій світовій літературі. Написані цілі трактати, автори яких намагалися зрозуміти, що і чому зробив Юда. Іноді це використовувалося для нападок на євреїв, оскільки слово «Юда» має той же корінь, що і назва країни – Юдея, і грецькою євреї звуться юдеями. Деякі сучасні учені доводять, що ніякого Юди – зрадника Христового – не існувало, а євангелісти придумали його, щоб на християн не поширилися римські гоніння, які зачепили юдеїв. Інші вважають, що діяння Юди було не зрадою, а частиною задуму Божого про долю Ісуса.
Усе це не має навіть віддаленого відношення до істини. Усі персонажі цієї історії, за винятком римських правителів, звичайно ж, були євреями. А Юда (так само як Ісус) – це звичайне чоловіче ім’я в євреїв. Цар Давид вів свій родовід від Юди – сина патріарха Якова, що отримав почесне ім’я Ізраїль. Юда Маккавей був прославленим героєм, який за два століття до цих подій звільнив Юдею від сирійців. Юда з Галілеї був лідером повстання проти римських податків за часів дитинства Ісуса. Отже в імені Юда є і царське, і революційне відлуння. Один з Ісусових братів звався Юдою, серед дванадцяти апостолів були навіть дві людини з цим ім’ям (другий, – можливо, учень, згаданий як Тадей у вірші 10:3).
Ми постійно повинні пам’ятати про те, що коли Ісус сказав «один із вас видасть Мене», одинадцять учнів не знали, про кого саме Він говорить. Адже вже в 10-му розділі Юда йшов останнім у списку учнів, і там були наведені слова, що назавжди заплямували його ім’я (в. 10:4). Проте вони явно були вписані вже після Юдиної зради, а до цього він був одним з дванадцяти Ісусових учнів, ділив їх звичайне життя як друг і товариш. Юда бачив дивовижні зцілення, здійснені Ісусом, чув притчі, погодився з Петром, що Ісус є Месією. Юда прийшов в Єрусалим разом з іншими, співав осанну, кидав свій одяг на дорогу перед Ним. Юда дивився, тріумфуючи, як Ісус крушить столи, лотки з монетами і клітини з голубами в Храмі. Юда ні в чому не відрізнявся від інших Ісусових учнів.
Але тепер усе змінилося самим найжахливішим чином. Мені здається, що, якби навіть ми скористалися всіма досягненнями сучасної психології і нам вдалося б розпитати Юду про мотиви його вибору, ми все одно не могли б однозначно відповісти на питання, чому ж він став зрадником. Зло – справа не проста, до крайності заплутана, і в цьому полягає причина його небезпеки і таємничості.
Стимул для Юдиного вчинку – це не лише гроші, хоча вони дійсно були йому потрібні, якщо він збирався розірвати стосунки з Ісусовими учнями і почати якесь нове життя. Але, можливо, рішення Юди було спровоковане його розчаруванням в Ісусі, коли Він почав готуватися до Своєї смерті, а не до сходження на престол Юдеї як довгожданий Цар. Можливо, Ісусові слова зруйнували надії Юди (так само як надії Якова і Івана), що він буде Його правою рукою при новій владі; адже Юда був скарбником, якого апостоли цінували і довіряли йому. Можливо, він леліяв плани про своє життя в майбутньому Царстві. Можливо, у далекій Галілеї була мила маленька ферма, на яку він мав плани… Хто знає? Чесно кажучи, я був би радий не порпатися в цих брудних припущеннях занадто довго.
У центрі усієї яскравої картини, змальованої Матвієм у цьому розділі, ми знову бачимо Ісуса – майже спокійного, але дуже сумного. Він готується до святкування Пасхи, розповідаючи Своїм дванадцяти учням про те, що має статися. Він передчуває грізні випробування і засмучується про близьку зраду одного зі Своїх учнів. І в цей момент ми можемо побачити одне із значень хреста.
Ісус йшов на хрест, поранений гріхами, спільними для усього людства – жадності, похоті, амбіцій. Коли ми говоримо, що Ісус помер «за гріхи наші», то зазвичай маємо на увазі щось високе і абстрактне. Але Його привели на хрест не просто скоєні нами неправильні вчинки, а саме ті наші гріхи, в яких ми загрузли.
«Чи не я то, о Господи?» Вимовіть ці слова, знаючи, що, цілком імовірно, це саме ви. Тільки тоді ви зможете відчути, що означало для Ісуса сидіти за тим столом і ділити пасхальну їжу з учнями – і з Юдою теж. Адже Він обіцяв розділити Свій майбутній бенкет ще і з нами…