Так, Він навіть плакав, як, наприклад, перед гробом Його друга Лазаря. Люди, які бачили Його сльози, говорили: «Дивись, як кохав Він його!» (Ів. 11:36). А одного дня Ісус розплакався, дивлячись на Єрусалим. Це місто відмовлялося почути Його увіщання (Лк. 19:41-44). «Єрусалиме, Єрусалиме! … Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» (Лк. 13:34-35). Ісус добре знав, що Його послання є важливим для Його народу, але Єрусалим – місто, в якому Бог наказав збудувати храм, Його не приймав. Саме тут Його буде засуджено на смерть і розіп’ято. А в 70-му році, римляни, які вже раніше окупували місто, зруйнують і сам храм.
В Оливному саду, напередодні Своєї смерти Ісус скаже Своїм друзям: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя!» (Мр. 14:34). Віддати все і бути зрадженим, неприйнятим, відкинутим, засудженим на смерть… Слово «сум» ще не є найсильнішим. Та все ж Ісус до кінця довіряв Своєму Отцеві, Якому на хресті Він віддав духа.
Та сум не є останнім словом у житті Ісуса: пасхальна радість освітить Його обличчя і обличчя Його учнів.