Прощення є в самому серці Ісусового послання. Він закликав людей пробачати «до семидесяти раз по семи» (Мт. 18:22). А на хресті Він так молився Своєму Отцеві: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!…» (Лк. 23:34). Як Він міг не подумати і про Юду? Чи знав Його колишній учень, що робить? Можливо, він навіть вважав, що чинить добре, сподіваючись, що Ісус розкриється, аби взяти владу? Юда помилився і не міг цього пережити. Євангеліє розповідає, що він повісився. Напередодні Своєї смерти Ісус так говорить про нього: «Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!…» (Мр. 14:21).
Юда пережив жахливу драму. Але останнє слово в цій історії залишається нам невідомим. Можна собі уявити, що він повісився, бо любив Ісуса і розкрив очі на свою провину. Що це: погана реакція? Чи, можливо, також невдалий жест любови?
Щоб прощення принесло свої плоди, його потрібно прийняти. В цьому й полягає різниця між Юдою та Петром. Звичайно, і провина останнього була менш важкою: він лише три рази повторив, що не знає Ісуса, зрікся Його. Коли він усвідомив своє боягузтво, то заплакав. Саме в цей момент Ісус повернувся до Петра і поглянув на нього (Лк. 22:54-62). Після воскресення Ісус запитав у нього три рази: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?» Він також дав Петрові можливість висловити свій жаль за скоєним і тричі відповісти: «Так» (Ів. 21:15-19). А Юда, здається, так і не зрозумів, що Ісус може пробачити все.