«Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!». Псалом 90:12
Люблю спостерігати за молодими мамами, які з любов’ю тулять до себе своїх маленьких діток і дуже самовіддано дбають про них. Вони здалеку чують крик своєї дитини, її плач чи навіть скигління, коли та прокидається у візочку. Здатні розрізнити цей голос навіть серед галасу, сміху чи гучних розмов.
На підставі інших спостережень можна дійти висновку, що поступово матері старших дітей дедалі менше реагують на волання й щоденні потреби своїх дітей. Трапляється, що, чуючи їхній крик на майданчику, свідомо ігнорують його, сподіваючись, що першим підійде тато або якась інша добра людина допоможе нещасному малюкові.
Це доволі симптоматичне явище для певного етапу розвитку стосунків між матір’ю та дитиною. Чим старшою стає дитина (або діти, якщо їх у родині більше), тим мати починає менше – здебільшого внаслідок втоми й виснаження – реагувати на її потреби. Деколи це сягає такого рівня, що мама не зважає навіть на гучні прохання або вимоги дитини. Однак найбільше непокоїтися слід тоді, коли вона перестає реагувати на той найважливіший голос дитини, який походить із її серця. Голос дитячого серця не настирливий, не має словесної форми, але повідомляє про дуже конкретні потреби.
Які ж це потреби? Чого прагне, чого вимагає душа дитини для того, щоб думати, відчувати емоції та в будь-якій ситуації робити власний вибір?
Деякі свої потреби дитина здатна висловити, однак багатьох із них навіть не усвідомлює, не кажучи вже про те, щоб словесно окреслити й повідомити нам, дорослим людям, якусь інформацію про них. Але це зовсім не означає, що вона не має потреб і не потребує їхнього задоволення. Навпаки, задоволення цих невисловлених потреб є для нашої дитини життєво важливим.
Дитина подаватиме нам сигнали, які свідчитимуть про певні потреби її тіла: голод, спрагу, холод, бажання, щоб її перевдягнули. Часто також вимагатиме задоволення своїх забаганок, як-от купити рекламовані іграшки чи технічні новинки, побачені в однолітків. Вона реагуватиме на короткочасні зовнішні збудники, але не вмітиме розповісти нам про те, що найважливіше для її внутрішнього розвитку, для її серця, душі й духу. Розпізнати ці потреби та задовольнити їх – наше головне завдання. Виконати його маємо ми – матері та батьки. Особливо – матері.
Мати, яка не здатна відрізнити спонтанної реакції дитини на якийсь короткочасний збудник від її справжньої потреби, задовольнятиме хвилинні вимоги й забаганки дитини, унаслідок чого перестане виховувати її з думкою про майбутнє.
Завдання мудрої матері – почути голос, який іде із серця її дитини. Мудра мама вміє також відрізнити оте справжнє волання від вимог, істерії та егоїзму.
У наступних розділах другої частини цієї книжки власне описано ті головні, але часто приховані потреби дитини. Оті невисловлені, про які мудра мати повинна знати й розпізнавати їх, але не лише це. Вона має також учитися від самого Бога-Творця, як у відповідний момент на цей крик відповісти і як ці потреби з Божою допомогою задовольнити.
Задоволення цих конкретних потреб зовсім інакше сформує й підготує дитину до дорослого життя, ніж імпульсивне виховання під впливом обставин, що склалися на цю мить, та емоційних реакцій як дитини, так і її матері.
Мудра мати усвідомлює швидкоплинність часу. Вона знає, що не зможе надолужити змарнованих на конкретному етапі розвитку дитини можливостей. Тому на той період, коли виховуємо дітей, нашою щоденною молитвою повинні стати такі безцінні слова: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» (Пс. 90:12). Мудре серце матері чує крик серця її дитини.