Спробуймо скористатися тими найнадійнішими способами спілкування, які ще нікого не підводили. Вони ґрунтуються на постійному прощенні, про яке можна більше дізнатися в п’ятнадцятому розділі книжки.
А тут я хотіла б згадати про чотири інші важливі способи вияву дитині любови й ніжности, а саме через:
- зоровий контакт,
- фізичний контакт,
- зосереджену увагу,
- дисципліну.
Багато на цю гему пише доктор Рос Кемпбел[1], психіятр, у книжці «Твоя дитина потребує тебе». На його думку, зоровий контакт фактично є емоційним підживлюванням дитини. Ніколи не можна за кару переставати дивитися дитині у вічі. Очима маємо передавати дитині любов навіть тоді, коли вона неслухняна й нечемна. Ідеться про те, щоб постійно забезпечувати дитині почуття безпеки й власної цінности, підтримуючи з нею добрий, сповнений любови зоровий контакт. Дитині, яка не налагодила такого зв’язку з матір’ю й завжди уникає дивитися у вічі, дуже важко пробудити до себе симпатію оточення, тож у результаті вона повторно переживає реакцію відкинення, але вже внаслідок власної поведінки. Відомі медичні дослідження на тему порушення розвитку немовлят, позбавлених у перші місяці життя належного контакту з матір’ю. Було помічено, що між шостим і дванадцятим місяцями життя в такої дитини навіть припиняється розвиток. Вона втрачає апетит, не набирає ваги, перестає рости, стає апатичною, не реагує на емоції. Як свідчить статистика, якщо в такій ситуації не втрутитися, виявляючи любов та ласку, то це може призвести навіть до смерти дитини без видимих органічних причин.
Фізичний контакт є другим дуже важливим способом виявляти дитині любов фактично від перших хвилин її життя. Пригортаючи, обіймаючи й цілуючи дитину, піклуючись про забезпечення її фізичних потреб, ми тим самим допомагаємо їй позбугися первісного страху перед розлукою. Упродовж наступних етапів розвитку дитини цей контакт формується залежно від її статі й віку. Він змінюється разом з плином часу й може, наприклад, набути вигляду поплескування по плечах чи обіймів однією рукою. Фізичний контакт, особливо, коли мати чи батько обіймають і пригортають дитину, має величезне значення для дитини в перехідному віці. Пошуки власної ідентичности, сприйняття себе й власної статі великою мірою залежать від якости стосунків підлітка з матір’ю та батьком. Треба, щоб ці взаємини почали виявлятися у відповідній, доречній формі, зокрема, набули вигляду здорового, благословенного дотику.
Зосереджена увага, – яка, зокрема, пов’язана й із тим часом, коли дитина перебуває винятково під опікою матері, – це ще один спосіб виявляти дитині свою любов. Увага, присвячена дитині, викликає в неї відчуття того, що вона є для батьків кимось важливим, задовольняє її потребу в приналежності. Якщо в сім’ї більше дітей, то все одно кожному з них слід приділити певний, чітко визначений час: «Хочу вислухати тебе. Зараз ти для мене найважливіший. Розкажи мені про те, що для тебе найбільше важить. Мене цікавить, що ти відчуваєш і думаєш. Запроси мене до свого світу. Я твій друг».
Відповідна дисципліна – теж форма вияву любови. Це інший спосіб піклування про дитину, за допомогою якого готуємо її до життя та взаємин з іншими. Слід наголосити, що найважливіший елемент відповідної дисципліни полягає в тому, щоб навчити дитину того, що для неї цінне й потрібне, аби вона безпечно могла дедалі ліпше налагоджувати стосунки з іншими людьми. Ми постійно маємо пересвідчуватися в тому, чи, попри застосовані форми відповідної дисципліни, дитина й далі відчуває, що ми любимо її. Список засобів, якими досягається дисципліна, дуже довгий. Він охоплює такі елементи, як: особистий приклад, показ добрих зразків, чітко окреслені вимоги, інструкції та вказівки, створення ситуацій, що дають змогу вчитися в процесі забави, а також правильне корегування поганої поведінки. Використовуючи дисципліну, набагато швидше досягнемо результатів, якщо дитина відчуватиме, що любимо й підтримуємо її. Без стосунків, побудованих на основі любови, на кожну спробу запровадити дисципліну дитина відповідатиме гнівом, ворожістю й злістю. Коли до неї застосовуватимемо насильство чи жорсткий контроль, вона витворить власні захисні механізми й реагуватиме бунтом на будь-які дії дорослих, авторитетних осіб.
Якщо ж дитина свідомо порушить раніше встановлені правила, повністю розуміючи, яка кара чекає на неї за це, то набагато ефективніше буде сказати їй: «Тому, що дуже люблю тебе, мушу застосувати те, про що ми раніше домовилися, як наслідок твого хибного вибору». Запровадження й утримання відповідної дисципліни – це одна з ознак зрілої любови й доказ того, що почуваємося відповідальними за власну дитину. Карання без любови провокує в дитини негативні емоційні реакції та породжує почуття відкинення й несправедливости.
РОЗПІЗНАВАННЯ ПОЧУТТІВ – ВЛАСНИХ ТА ІНШИХ ЛЮДЕЙ
У будь-якій ситуації наш вияв любови мусить бути зрозумілий для дитини. Тому так важливо чітко з’ясувати, якою є її головна мова любови та способи вираження почуттів, і навчитися розпізнавати власні емоції.
З емоційною сферою дитини пов’язані ще кілька цінних і простих правил, яких варто дотримуватися. Мудра мама ніколи не повинна критикувати почуттів дитини, заперечувати їх чи звинувачувати дитину в тому, що вона переживає якісь емоції. Якщо мама або тато не сприймає почуттів дитини, то вона почуватиметься відкиненою. А це матиме величезний вплив на весь розвиток її особистости та формування правильного сприйняття самої себе. Отож, неабияке значення для дитини має не лише усвідомлення власних почуттів, а й сприйняття їх мамою.
Своєю чергою, мудра мама не повинна боятися розповідати дитині про ті почуття, які виникають у неї під час їхнього спілкування. Наприклад: «Я така щаслива, коли ми разом», «Коли бачу тебе, відчуваю, що моє серце переповнює радість». Ділячись із дитиною власними позитивними почуттями, ми зміцнюємо її добрі почуття, а також створюємо умови й простір для того, щоб розповідати їй про складні, негативні емоції, які викликає в нас її невідповідна поведінка чи реакції. Так дитина засвоює, що її поведінка й емоції також викликають в іншої особи певні, конкретні реакції.
Варто продемонструвати дитині, як можна правильно виразити якесь почуття або як позбутися негативних емоцій, наприклад, страху, жалю, гніву. Якщо дитина зранила нас словом чи поганою поведінкою, треба відразу сказати їй про це. Не згадуймо їй старих образ, а розв’язуймо проблеми невідкладно й більше ніколи до них не повертаймося.
Не використовуймо також, як матері, так званих нищівних знарядь. До них, зокрема, належить постійне нагадування дитині про її помилки, навіть дуже давні, намагання за будь-якої нагоди викликати в неї почуття провини, звинуватити її в чомусь, висміяти або ж принизити, особливо в присутності третіх осіб.
Натомість постійно пам’ятаймо, що якщо наші стосунки з дитиною ґрунтуються на взаємній любові, то в подальшому стануть основою для її повноцінного розвитку в усіх сферах життя. Адже вони впливають на її фізичний, емоційний та інтелектуальний розвиток, на її вміння робити правильний вибір і понад усе на її духовний розвиток. Ця любов у пізніший період життя відкриє її серце для важливих взаємин з іншими людьми, а також стане прелюдією до пізнання глибокої, зрілої любови до Бога. Така людина здатна бути вдячною Богові за те, ким є, та відчуває у своєму житті радість і внутрішній спокій. Пам’ятаймо, що щаслива людина – це така, яку люблять і котра сама вміє любити. Наша дитина має реальний шанс стати нею, а ми, матері, можемо значною мірою посприяти цьому!
[1] Рос Кемпбел – американський лікар-психіятр і письменник. Працював професором клінічної педіятрії та психіятрії в медичному коледжі Університету Теннессі (США). За понад тридцять років практики проконсультував тисячі батьків. Після виходу на пенсію почав писати книжки про виховання дітей. – Прим. пер.