Любов, яку маємо відчувати до себе й до ближніх, детально й вичерпно охарактеризовано в Першому посланні до Коринтян (13:4-8):
«Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!».
Якщо ми, матері, виявляємо до наших дітей саме таку любов, то таким чином не лише формуємо їхнє здорове почуття власної цінности, а й вказуємо на любов Бога-Творця до них.
Сатана бореться за те, щоб дитину, яка є творінням Бога, від самого початку її життя принизити, знищити, позбавити цінности. Однак навіть дитина, позбавлена материнської любови, або та, яку люблять так, що це суперечить Божій мудрості, відкрившись для Бога й налагодивши з Ним зв’язок, може пережити щось цілком незвичайне. То сам Бог повертає їй гідність Своєї дитини, надає їй нову цінність, дає нові можливості та почуття безпеки. А все це завдяки тому, що звершив Ісус Христос, а не завдяки людській силі.
Діти, які знають, що це Бог створив їх і що Він любить їх, відкривають у Його любові власну цінність і значно швидше самі відкриваються для Божих перетворень. Ці діти здатні дивовижним чином сповнитися любов’ю та вдячністю до Бога за те, як їх було створено. Сприймати себе так, як сприймає нас Бог, – це теж початок любови, навіть до мами, яка не була бездоганною. Замість ненависти, заздрости, обману й образ приходить прощення та примирення, думання про інших у Божій правді.
Дитина, яка знає, що її любить Бог та обоє батьків, зовсім інакше розвивається в усіх сферах свого життя. Вона усвідомлює власну цінність у Бозі та вміє сприймати себе як Боже творіння. Фактично це означає вдячність за те, як вона виглядає, за свої здібності, а також примирення з тими своїми вадами, змінити які неможливо. Зокрема, ідеться й про прийняття свого каліцтва, обмежень чи відсутности якихось здібностей і можливостей. Така людина здатна прославляти Бога-Творця й дякувати Йому навіть за найважчих обставин: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений!» (Пс. 139:14). Любов до себе є виявом любови до Бога та вдячности за те, як Він мене створив.
ПРАВДА ПРО ТЕ, ЯК БУТИ СОБОЮ
Завдання матері полягає в тому, щоб допомогти дитині бути собою, а саме: щоб вона змогла відкрити свої таланти, здібності й захоплення (ці елементи мають неабияке значення і для усвідомлення дітьми власного покликання); щоб не була залежною від того, що інші думають або говорять про неї; щоб жодна надмірна критика чи осуд, жодна фальшива похвала того, хто любить підлещуватися, не впливали на її самооцінку.
Дитина повинна також знати свої можливості й обмеження, над якими мусить працювати, прохаючи Бога про зміни. Однак вона не може годитися з тим, щоби брак схвалення й підтримки з боку інших людей змушував її сумніватися у власній цінності чи в сенсі свого існування. Розвиваючи в дитини те цілком логічне почуття власної цінности, джерелом якого є Бог-Творець, допомагаємо їй дедалі більше звільнятися від егоїзму, хворобливої зосереджености на собі, надмірної вразливости щодо власної особи чи постійного намагання добитися чийогось визнання. У результаті дитина стає чимраз відкритішою на Божі зміни та чутливішою до потреб інших. Відчуваючи в собі любов до Бога, вона зможе любити інших і вчитиметься відмовлятися від того, що належить їй, на користь інших осіб. Вона також могтиме приймати інших такими, якими вони є.
На таке ніколи не буде здатний егоїст, який усе життя домагається лише власного визнання. Деколи доходить навіть до того, що хтось під виглядом фальшивої скромности та нечистої мотивації допомагає іншим, щоб так чином, за рахунок їхньої вдячности, підвищити власну самооцінку.
Не зможе зробити цього і той, хто постійно сумнівається у власній цінності, ненавидить себе, а отже, і Того, хто його саме так створив.
Можливо, твоя дитина має причини гніватися на Бога. І вона думає лише про свою хворобу, неповноцінність і вади. Однак їй можна допомогти, порадивши дякувати за те, що має, і не зосереджуватися на тому, чого не має. Це може змінити і її, і нашу перспективу. Які ознаки заниженого почуття власної цінности в наших дітей? На що ми повинні звернути особливу увагу в їхньому розвитку?
Мати найшвидше може розпізнати, чи її дитина розчарована в Бозі і відчуває до Нього жаль за те, як виглядає та чого не здатна робити; а також помітити, що, почувши комплімент або похвалу, вона соромиться й одразу починає говорити про якусь свою негативну рису або ваду. А як вона чинить, коли чує критику або якесь зауваження на свою адресу? Може, сприймає це як напад і відразу захищається або атакує?