«І сталося тими днями, прийшов Ісус з Назарету Галілейського, і від Івана христився в Йордані. І зараз, коли Він виходив із води, то побачив Іван небо розкрите, і Духа, як голуба, що сходив на Нього. І голос із неба почувся: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його! І зараз повів Його Дух у пустиню. І Він був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани, і перебував зо звіриною. І служили Йому Анголи.»
Знаменитий режисер позивався до свого багаторічного наставника. Молодий чоловік просто не вмів переносити критику і в результаті посварився з людиною, якій був зобов’язаний усім. Коли тяжба закінчилася, близький друг підсумував проблему: «Син шукав у батька схвалення і любові, а батькові бракувало великодушності».
Подібне трапляється щодня і в сім’ях, і у фірмах. Діти виростають і виходять у світ, так і не почувши від батька бажане: «Ти – син улюблений», не кажучи вже про фразу: «Я тобою дуже задоволений». У нашій культурі навіть ті батьки, які в глибині душі переживають подібні почуття, бентежаться і не можуть виразити дітям свою радість. А багато хто, на жаль, віддає перевагу протилежному шляху: сердитий голос, різкі докори, удари кулаком по столу.
У цьому суть християнської Звістки: кожному з нас, кожному хрещеному і віруючому християнинові, Бог Живий каже те, що Він сказав того дня Ісусові: Він бачить нас не такими, якими ми є самі по собі, а якими ми є завдяки єднанню з Ісусом, Месією. Іноді в це нелегко повірити, особливо людині, яка не бачила подібної підтримки від земних батьків, але це – істина: Бог дивиться на будь-кого з нас і каже: «Ти – дитя Моє улюблене, на тобі Моє благовоління». Прочитайте цю фразу дуже повільно, підставте в її початок своє власне ім’я і замисліться в тиші над тим, що Бог каже вам – як у момент хрещення, так і в усі наступні дні.
Як це почалося? Доведеться розповісти всю історію, із самого початку і аж до смерті і воскресіння Ісуса, щоб у цьому розібратися. Але суть християнської Звістки – саме в цьому.
Ми знаємо, що це істина, і от чому: Ісус – Месія, а Месія представляє увесь народ. Що вірно для Нього, то вірно для усіх. Слово «Месія» означає «Помазаник», і от ми читаємо про те, як Ісус прийняв помазання Святим Духом і був визнаний Сином Божим. Месія іменується «Сином Божим» у декількох біблійних епізодах, зокрема так його іменує Голос з небес в псалмі, який, мабуть, цитується тут (Пс. 2:7). Перші християни досить швидко усвідомили, що Ісус – Син Божий у глибшому, більш сокровенному сенсі і тим більше значення для них мало Його месіанство. Оскільки Ісус – Месія, перші християни, як і ми сьогодні, чули від Бога ті самі слова, які Він сказав Ісусу в момент хрищення. Без цих постійно звернених до нас слів усе, що ми чуємо внутрішнім слухом, зведеться до погроз і грюкання кулаком по столу.
Марко передає ці події урочистою мовою Старого Заповіту: «І було в ті дні», «небо розкрите». Звернувшись до тексту оригіналу, ми дізнаємося, що означає фраза «небо розкрите». Не потрібно уявляти собі, ніби перед Ісусом розкрилися маленькі дверцята на висоті декількох кілометрів. Небеса в Біблії – це Божий задум життя, що ховається за нашою повсякденною реальністю. Правильніше було б порівняти це не з дверцятами, а з незримою завісою, яка несподівано розсувається перед нами і замість дерев, квітів, будівель, а точніше, оскільки йдеться про Ісуса, замість річки, пустелі і натовпів народу нашому погляду з’являється абсолютно інша реальність.
Християнська віра – це значною мірою уміння жити в згоді з іншою реальністю, навіть коли ми її не бачимо. Іноді, у доленосні моменти, у мить просвітлення, завіса розходиться і ми бачимо, чуємо, що відбувається насправді. Але більшу частину часу нас веде віра, а не щось зриме. І Марко будує євангельське оповідання так, щоб привчити нас сприймати життя Ісуса саме в такому світлі. Подивіться на всі події, каже він, вдумайтеся в це життя, навчіться розрізняти небесний задум, прислухатися до небесного голосу, і ви розчуєте слова, звернені особисто до вас. Нехай ці слова змінять ваше життя, переплавлять вас, зроблять кимсь новим – такою людиною, якою замислив вас Бог. У цій історії вам відкриється прихований, як правило, від очей божественний вимір світу.
Перші християни, які читали цей текст, вірили, що їх хрещення в ім’я Ісуса Месії стає тим самим моментом, коли завіса відсовується і ті ж слова Бог звертає до них. І ми, у сучасній Церкві, повинні знайти можливість пережити ці слова при власному хрещенні і нести їх у своїй проповіді.
Коли ми навчимося цьому, ми виявимося підготовленими до відходу в пустелю, як це було з Ісусом. Ісус відтворює велику драму Виходу Ізраїлю з Єгипту, подорожі через пустелю в Землю Обітовану. Шлях, яким Ісус вимушений йти (саме тому, що Він – Син Улюблений) веде сухими стежками, що розтріскалися, через спокусу і біди. Цей же шлях проходить кожен з нас, і якщо ми пускаємося в дорогу, уявляючи собі Бога в ролі жорстокого тирана, злого, вічно загрозливого батька, який раз у раз кричить, гримає дверима або виганяє на вулицю за погану оцінку, перше ж нашіптування спокусника зіб’є нас з цього шляху. Але доки ми чуємо голос, що вимовляє цілющі слова любові, ми продовжуємо йти вперед.
Марко повідомляє нам, що Ісус «перебував зо звіриною». Він не пояснює, були то хижі тварини, нові види живих істот (можливо, так Ісус зображається тут як новий Адам у новому Едені) або і те, і друге. Але з Ним були і ангели, які не оберігали Ісуса від сатани (і наприкінці шляху вони не врятували Його від Голгофи), але, як і згодом, вони зміцнювали Ісуса в знанні, що улюблений Отець ні на мить не забуває про Нього, завжди любить Його і творить через Нього Свою волю. Він постійно виливає Свій Дух на Нього і через Нього. Ісус йшов тим шляхом, яким піде увесь Його народ; Він зміг осилити цей шлях, бо почув слова любові, слова життя.