«А далі, браття, просимо вас та благаємо в Господі Ісусі, щоб, як прийняли ви від нас, як належить поводитись вам та догоджувати Богові, як ви й поводитеся, щоб у тому ще більше зростали! Бо ви знаєте, які вам накази дали ми Господом Ісусом. Бо це воля Божа, освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як і погани, що Бога не знають. Щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якійбудь справі, бо месник Господь за все це, як і перше казали ми вам та засвідчили. Бо покликав нас Бог не на нечистість, але на освячення. Отож, хто оце відкидає, зневажає не людину, а Бога, що нам також дав Свого Духа Святого.»
Відомо, що святий Франциск називав своє тіло «братом ослом». Хоча це була частина його самого, проте, іноді святому здавалося, що тіло живе за власною волею. Тіло необхідно приборкувати, змушувати до послуху, як приручають велику і уперту тварину. Ситуація, коли наїзник домагається ідеального послуху від свого коня, – цілком підходить і для опису дії Святого Духа в людському житті, коли тіло людини стає слухняним велінню духу.
Якщо нам потрібні якісь докази того, що за останні дві тисячі років людська природа мало змінилася, то матеріал четвертого розділу цілком переконає нас у цьому. Коли Павло почав бесіду з молодою церквою про її життєві проблеми, то в першу чергу було позначено три питання: секс, гроші і смерть. Немає нічого більш насущного для людини. Павлове вчення, хай і накладається іноді незвичним способом, проте чітко і ґрунтовно, і визначається знову трьома речами: заповідями Господніми, присутністю Божою і силою Духа. Справжнє християнське життя завжди проявляється в потрійній формі.
Павло дав церкві основні правила, якими слід керуватися в щоденному житті. Він викладає їх як частину керівних принципів, загальних для усіх церков. Знаючи, що солунські християни вже приклали максимум зусиль, щоб дотримати ці правила, Павло бажає підбадьорити їх і допомогти їм у стараннішому виконанні.
Передусім вони повинні «догоджувати Богові». Буває, що діти, зіткнувшись з надмірно вимогливими батькам або учителям, зростаючи, починають думати про Бога як про того, хто завжди невдоволений навіть найнапруженішими нашими зусиллями. Інших так турбує наша нездатність виправдатися «справами», що вони приходять до висновку, що ми ніколи не зможемо догодити Богові, навіть якщо будемо християнами, керованими Духом. Іноді обидва ці чинники є присутніми одночасно. У будь-якому випадку, висновок зроблений хибний. Бог хоче, щоб ми стали людьми, що правдиво відбивають Його образ. Коли Він бачить, що це так, він радіє радістю батька, чия дитина стала щасливим і відповідальним членом сім’ї.
Те, чого хоче Бог від Своїх дітей (не в останню чергу відносно використання ними своїх тіл), – це «святість», або «освячення». Люди часто розуміють святість як величину зі знаком мінус, що віднімає недоліки характеру. Але насправді, це величина зі знаком плюс, що надає християнському характеру дивну схожість з образом Божим. Слова «святість» і «освячення» зустрічаються в трьох віршах цього уривка (вірші 3, 4, 7). Згідно з Павлом, сила цих понять походить з ідей, пов’язаних з Єрусалимським Храмом. Якщо людина вирушала в Храм на зустріч з Богом, святість була обов’язковою вимогою. Для цього наказували спеціальні ритуали очищення. Дуже важливо було з’явитися перед лицем живого Бога повністю освяченим, у стані абсолютної чистоти. Павло вірить, звичайно, що смерть Ісуса очистила Його народ від усіх гріхів. Дух Божий перебуває нині в цьому народі, як у кожній людині, так і в усьому співтоваристві, вони стали новим Храмом, в якому живе Бог (1Кор. 3:17; 6:19). Тому їм слід постійно бути настільки святими в усіх відношеннях, начебто вони постійно перебували в Єрусалимському Храмі.
Особлива увага в питаннях святості приділяється сексуальності. Сучасне суспільство вважає сексуальний потяг і пов’язані з ним переваги і звички речами з морального погляду зору нейтральними, де кожен вільний робити так, як йому подобається. Єдине правило: люди мають право висловлювати всі свої бажання. Для Павла, як і для будь-якого юдейського або християнського наставника у сфері моралі, таке твердження містить не більше сенсу, ніж заява, що коня або осла примушувати йти в потрібному напрямі не варто, але, навпаки, потрібно дозволити йому стрибати і скакати куди захоче, наражаючи на небезпеки і наїзника, та інших людей навколо. Сексуальність – це благий дар Творця, але, як і усі благі дари, вона має свою мету. Лише в такому суспільстві, де єдиною метою людського життя вважається самозадоволення, виправдане твердження, що такі потужні бажання, як сексуальне, не треба приборкувати і дисциплінувати.
Саме такий світ, світ неприборканої гонитви за задоволеннями, оточував солунян, і до цього світу вони належали до недавнього часу. Язичницькі храми нерідко були за сумісництвом борделями, а до найрізноманітніших сексуальних звичок суспільство ставилося цілком терпимо, якщо не заохочувало відкрито. Новий спосіб життя став складним випробуванням для молодих християн. Хоча і можна припустити, що вони, подібно до багатьох новонавернених, які порвали з розпустою порочного світу, знайшли певну розраду в холодних і прозорих правилах юдеохристиянської моралі, проте ж тіла їх, швидше за все, бунтували проти нових строгих стандартів.
Павло дає ясні вказівки. По-перше, жодної розпусти (в. 3). Під цей термін підпадають усі сексуальні стосунки, окрім подружніх. За часів Павла основним (але не єдиним) значенням слова «розпуста» була культова проституція в язичницьких храмах. По-друге, була потрібна певна стриманість і в шлюбі. Це було викликано необхідністю утихомирення і приборкування диких і несамовитих пристрастей, що легко призводили до пошуку нових задоволень і нових партнерів (вірші 4 і 5). По-третє, потрібно виключити обман. Перша частина 6-го вірша дуже делікатно говорить, швидше за все, про людей, що заводять таємні стосунки з дружиною (чоловіком) свого ближнього. По-четверте, потрібно не лише пам’ятати, що ці заповіді дані Богом, але і усвідомлювати, що сам Господь каратиме за їх порушення (про це друга частина 6-го вірша). Сам Ісус засудить тих, хто зневажає цей основний кодекс моральних правил. Сьогодні ми нерідко спостерігаємо ознаки такого засудження, коли несподіване нещастя обрушується на тих, хто зруйнував щасливі і здорові сімейні стосунки у своїй бездумній гонитві за новизною в сексуальному житті.
Нам потрібно визнати, що на початку XXI століття сексуальна мораль знаходиться в занепаді в більшості країн світу. Церкві життєво необхідно встояти в цих питаннях, не піддатися тиску світу. На жаль, іноді ми бачимо, що вона намагається йти «у ногу з часом», побоюючись звинувачень у прихованні дарів Бога і «дуалізмі». («Дуалістом» зветься людина, яка ділить світ на два протиборчих початки; наприклад, що вважає усе матеріальне поганим, а нематеріальне хорошим.) Належна сексуальна поведінка зовсім не означає обмеження можливостей. І в шлюбі, і в безшлюбності знову і знову розкриваються шляхи досягнення повноцінного життя, недоступного для розпусних і розбещених людей. Необхідний самоконтроль у сфері сексуальності – це не більшою мірою дуалізм, ніж заява, що навчання і тренування могутнього і розумного коня лише травмують його. Ключем до усього є пізнання Бога (в. 5), Якого не знають язичники. «Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27). Бог бажає бачити Свій образ відбитим у святості, що досягається сприянням Духа (в. 8).