Ці взаємостосунки любови, виявлені через подарунки, розглядаються також на особовому рівні. Бог виявив Свою любов до Соломона, молодого ізраїльського царя, запитуючи: “Проси, що Я маю дати тобі!”. Єврейська історія розповідає, що Бог дав значно більше, ніж Соломон попросив:
“А тепер, Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, а я недоросток, не знаю виходу та входу.… Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?” (1Цар. 3:7,9).
Бог, Який наділяє великими дарами, відповів: “За те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатства, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити, то ось зроблю Я за словом твоїм, ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі. А також те, чого не просив ти, Я даю тобі: і багатство, і славу таку, що такого, як ти, не було перед тобою й не буде нікого серед царів усе життя твоє” (1Цар. 3:11-13).
Чимало єврейських пісень перейняли цей образ Бога – великого дародавця, до прикладу, псалом 5:12: “А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться, будуть вічно співати вони, і Ти їх охорониш, і будуть радіти Тобою, хто любить ім’я Твоє!”.
ДАРИ ТИМ, ХТО ЛЮБИТЬ ЙОГО
Новий Заповіт продовжує зображати образ Бога любови, Який обдаровує тих, хто любить Його. Чимало людей погоджується, що звістку Святого Письма можна узагальнити до одного стиха, Івана 3:16: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”.
Однак багато хто не розуміє, чому ці слова промовив Ісус. Він говорив про Себе як про Єдиного Сина Божого, що сповняв Свою місію на землі. Ісус продовжував: “Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся… Отець любить Сина, і дав усе в Його руку. Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить а гнів Божий на нім перебуває” (Ів. 3:17,35,36).
Дари, які обіцяв Ісус
Навчання Ісуса було наповнене ідеєю про Бога, Який прагне дарувати тим, хто любить Його. Напередодні арешту в Єрусалимі Він промовив до Своїх послідовників: “Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця… Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!” (Ів. 16:16,20).
Послання було зрозумілим. Ісус мав померти, а після воскресіння – повернутися до Свого Отця, де перебував до Свого народження, як немовля у Віфлеємі. Проте Він хотів, щоб Його учні знали, що Бог продовжуватиме наділяти їх дарами. Він промовив: “Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам. Не просили ви досі нічого в Ім’я Моє. Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість” (Ів. 16:23,24).
Дари, проголошені апостолами
Значну частину Нового Заповіту написав Савло з Тарсу, добре освічений фанатичний єврей, який у молоді роки намагався знищити послідовників Ісуса. Він щиро прагнув викорінити те, що вважав паплюженням єврейської віри. Однак після навернення до Христа став ревним апостолом – спочатку для євреїв, а згодом і для язичників, проповідуючи про справжнього месію Ісуса, прихід якого проголошували ізраїльські пророки, який мав дар вічного життя.
Звістка Павла відображає завітні стосунки любови між Богом і Його сотворіннями. Павло одного разу сказав: “Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі” (Еф. 5:1,2).
Двоє инших апостолів сприймали Бога як щедрого дародавця. “Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни” (Як. 1:17), – писав апостол Яків; а Іван зауважував: “Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав”. Ймовірно, найбільший Божий дар – бути зміненими в Христі до Його приходу. “Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є” (1Ів. 3:1,2).
Впродовж людської історії Бог відкрив Себе як того, Хто любить усіх, що визнають Його. Він у відповідь виявляє Свою любов у дарах. Часто ці дари є матеріяльними, яких можна торкнутися або скуштувати, наприклад, їжа, одяг, прихисток. В инших випадках Його дари є зі сфери духовного – дари вічного життя, прощення гріхів, душевний спокій та життєва мета.
Серед цих духовних дарів є ті, які отримала Церква першого століття, особливо перші дари провідництва: “І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового” (Еф. 4:11,12).
З цих перших днів християнської віри кожен віруючий у Христа отримував окремий “духовний дар”, здатність вчинити певні завдання в тілі Христа. До цих дарів належать мудрість, знання, віра, дар зцілення, пророцтво, розрізнення духів, провідницво. Ці дари дані Богом “на користь” (1Кор. 12:7). Ці різноманітні дари дали можливість послідовникам Ісуса сповняти діло Христове дві тисячі років.