Первинна мова любови Пола – служіння. Займатися із учнями, які не встигали в математиці, було його способом виявляти любов до Бога. Саме тому думку про те, щоб залишити учнів, навіть задля перспективи одруження, було Полові складно припустити. Однак це не вперше я спостерігав мову любови Пола. Коли Пол працював на компанію зв’язку, водночас допомагав керувати звуковою системою в місцевій церкві і редагувати промови священика для місцевого радіо. Упродовж цих років він постійно до двадцяти годин виділяв для служіння. Таким способом виявляв свою любов до Бога.
Не можу прогнозувати, чи Пол коли-небудь одружиться, та можу передбачити, що коли він це зробить, то знайде спосіб служити иншим, оскільки служіння є його первинною мовою любови.
ПРОВІСНИЦЯ ЛЮБОВИ
Небагато моїх читачів знають Пола Брауна, однак більшість з них знають Мати Терезу. Вона є провісницею любови в двадцятому столітті, безсумнівно, її первинна мова любови – служіння.
Будучи підлітком, Аґнес Бояджіу (ім’я Матері Терези при народженні) вступила в молодіжну католицьку організацію при єзуїтській парохії Найсвятішого Серця в рідному містечку Скоп’є в Македонії. У віці вісімнадцяти вона переїхала в Ірландію, щоб долучитися до Сестер Діви Марії в Лорето. Через три місяці поїхала в Калькутту в Індії, а згодом – у Дарджілінґ у Гімалаях, де 1937 року склала вічні обіти і взяла ім’я Тереза. Після дев’яти років учителювання в єдиній католицькій школі для дівчат у Калькутті, більшість з яких були із заможних сімей, сестра Тереза “усвідомила поклик у своєму призначенні: я мусила залишити монастир (Лорето) і допомагати бідним, живучи серед них. Залишати Лорето було більшою пожертвою, ніж відходити від сім’ї вперше, щоб жити за покликанням. Утім, я повинна була це зробити. Це був поклик. Я знала, що я повинна, та не знала, як дістатися туди”[1].
Декотрі з колишніх її студентів пішли вслід за нею, сформувавши осердя спільноти, яка згодом стала “Місіонерами доброчинности”. Мати Тереза почала працювати з тими, кого першими зустріла – покинутими дітьми, які жили в міському парку. Насамперед вона навчала їх основних правил гігієни; допомагала вивчити алфавіт. У неї не було магістерського проекту її роботи, однак мета була чіткою: любити і служити бідним, вбачаючи в них Ісуса. Вона казала: “Рішенню, яку виконувати роботу, не передувало жодне планування. Я спрямовувала роботу відповідно до того, як відчувала поклик людських страждань. Бог давав мені зрозуміти Свою волю”[2].
Коли вона зустріла помираючу жінку на тротуарі, взяла її додому і невдовзі після цього відкрила Дім для помираючих, щоб створити спокійне і гідне місце для людей, які відходять. Згодом, коли знайшла покинутих дітей, инколи дочок та синів тих осіб, що перебували в Домі для помираючих, вона відкрила Шішу Бгабан – перший з цілої низки дитячих домів. Дуже подібно заснувала будинок для прокажених, ВІЛ-інфікованих, незаміжніх матерів. Нагороджена Нобелівською премією Миру 1979 року, вона не трактувала отримані гроші особистою власністю, а прийняла їх задля бідних і витратила на їхні потреби.
Показувати Мати Терезу лише як незвичайно альтруїстичну особу означало би втратити основну вістку її життя: “Хто б не був найбідніший з бідних, він для нас є Христом – Христом під виглядом людських страждань. Місіонери доброчинности глибоко переконані: коли ми пропонуємо допомогу бідному, насправді допомагаємо Христові”. Иншого разу вона казала: “Коли торкаємося хворого і потребуючого, торкаємося стражденного тіла Христа”. І ще раз: “Ісус є тим, про кого турбуємося, відвідуємо, одягаємо і втішаємо. Щоразу, коли чинимо це для найбідніших з бідних, хворим, помираючим, прокаженим, ВІЛ-інфікованим, ми не повинні чинити так, начебто вони були Ісусом, а повинні служити бідним, бо вони є Ісусом”[3].
СЛУЖИТИ ЛЮДЯМ ОЗНАЧАЄ ЛЮБИТИ БОГА
Основним виміром служіння Матері Терези був духовний вимір. “Ісус, для мене, означає Життя, яке я хочу прожити, Світло, яке хочу випромінювати, Шлях до Отця, Любов, яку хочу виявляти, Радість, яку прагну поділяти, Спокій, який хочу сіяти довкола себе”[4]. Служити людям для неї означало любити Бога.
Любов у Матері Терези завжди пов’язувалася із служінням і пожертвою. Згодом вона запевняла, що це Бог таким чином виявляє Свою любов до нас. “Справжня любов спричиняє біль. Ісус на доказ Своєї любови помер за нас на хресті. Мати, яка народжує дитину, повинна пройти через муки. Якщо ви справді любите одне одного, то не уникнете пожертвувань”[5].
Коли Мати Тереза закликала инших долучитися, щоб любити Бога, у більшості випадків це виявлялося з точки зору служіння. “Запрошую всіх, хто цінує нашу працю, оглядатися довкола себе і з твердим наміром любити тих, кому бракує любови, і пропонувати їм свою допомогу. Чи ж не є ми посланцями любови?” Дещо згодом вона сказала: “Не задовольняймося лише пожертвуванням грошей. Гроші – ще не все. Бідний потребує праці наших рук, любови наших сердець. Любов, велика любов, є виявом нашої християнської релігії”[6].
Тим, хто наслідував її приклад, Мати Тереза наголошувала на зв’язку між любов’ю до людей і любов’ю до Бога.
“Одного разу, коли була вже створена Конгрегація Братів-Місіонерів Доброчинности, один молодий брат прийшов до мене і сказав: «Мати, у мене особливе покликання працювати з прокаженими. Прагну віддати їм своє життя, усього себе. Ніщо мене більше, ніж це, не приваблює». Насправді знаю, що він віддано любив недужих на проказу. Я свого часу відповіла йому: «Гадаю, що ти дещо помиляєшся, брате. Наше покликання – належати Ісусові. Наша праця служить засобом виявляти Йому нашу любов. Сама собою праця не має значення. Найважливіше для тебе – це належати Ісусу, а Він пропонує тобі засоби, через які можна виявляти свою приналежність”[7].
Турбуватися про духовні потреби для неї було навіть важливіше, ніж турбуватися про матеріяльні потреби. “У нас особливе завдання – давати матеріяльну й духовну поміч найбіднішим з бідних, не лише тим, хто живе в нетрях, а й тим, хто перебуває в будь-якому куточку світу також… Якби нашим завданням було виключно мити, годувати, давати ліки хворим, центр закрився б уже давно. Найважливіше в наших центрах – це нагода, яку даємо душам сповнити”.
НАЙВІДДАНІШИЙ СПОСІБ СЛУЖИТИ – ПОСВЯЧЕНЕ ЖИТТЯ
Мати Тереза вважала, що Бог виявив Свою любов до нас, пославши Свого Єдинородного Сина, який свого часу проявив Свою любов найвідданішим способом служіння, віддавши Своє життя за наші гріхи. Будучи ще в юному віці, Аґнес Бояджіу відповіла на цю любов, відтоді її життя було визначеним. Її життя стало сповненим співчуття, щедрости і смирення через служіння бідним. Своїм життям, що було мотивоване глибокою особистою любов’ю до Ісуса, вона сколихнула світ. Тисячам послідовників Христа, чиєю мовою любови є служіння, вона стала прикладом.
[1] Жозе Луї Ґонзалез-Баладо, “Мати Тереза: моїми словами” (Ліґурі, Мо.: Ліґурі, 1996), іх.
[2] Там само, х.
[3] Там само, 24, 26; 30.
[4] Там само, 34.
[5] Там само, 33.
[6] Там само, 38, 80.
[7] Там само, 107.