Декілька років тому я поїхав до південної Німеччини прочитати семінар для подружжів на перші вихідні, а на наступні – семінар для батьків. Карл був моїм перекладачем для обох семінарів, з усіх моїх мандрівок не було більш сповненого ентузіязму перекладача.
З першої лекції я міг сказати, що буде весело. Коли я доходив до розповіді про особливості характерів, Карл долучався до мене. Якщо я робив крещендо, Карл робив крещендо, якщо я говорив фальцетом, він також. Коли я робив рухи руками, Карл повторював їх. Коли я зосереджувався, його очі примружувалися – так він наслідував мене. Коли я заливався сміхом, він також сміявся. Насправді инколи я сміявся з нього, коли він наслідував мене.
Майже половина авдиторії розуміла англійську, тому вони сміялися, коли я закінчував розповідь. Инша половина сміялася, коли Карл закінчував розповідь. Це було неймовірно!
Під час перерв упродовж обидвох вихідних Карл допомагав мені перекладати в особистих розмовах з відвідувачами семінару. У нас також було чимало часу розмовляти одне з одним.
Сім моїх книжок переклали на німецьку. Карл знав мою книжку “П’ять мов любови”, а особливо цікавився моєю лекцією на основі цієї книжки. Він сказав, що його мова любови – це однозначно дотики. Ніжні дотики його дружини глибоко промовляли до нього.
Посередині другого семінару я знав Карла вже досить добре. В одній із наших розмов він запитав мене: “Яку книжку ви тепер пишете?”, на що я відповів: “Пишу книжку про мови любови Бога. Це моя гіпотеза, що люди відчувають Божу любов глибше, коли Бог промовляє їхньою первинною мовою любови”.
“До прикладу, – продовжував я, – якщо первинною мовою любови людини є слова утвердження, то вона відчуватиме Божу любов, яка буде виявлятися через слова”. На прикладі молодого хлопця, який декілька тижнів раніше розповів, як він прийшов до Бога, зупиняючись у маленькому готелі. Далеко від батьків, майже без грошей, мандрівник побачив Святе Письмо.
“У відчаї я взяв Біблію, – розповів мені мандрівник. – Розкривши книгу Єремії, розділ 31, я прочитав: “Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю!”. А декілька віршів нижче: “Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його, і стерегтиме його, як пастир отару свою!”.
«Знаю, що пророк адресував ці слова Ізраїлю, – хлопець мовив до мене, – однак цієї ночі це були Божі слова, звернені до мене. Я повернувся до Бога, а наступного дня повернувся додому до моїх батьків»”.
Я пояснив Карлові, що сила Божих слів глибоко промовила до душі мандрівника: Бог говорив його первинною мовою.
ЛЯСКІТ У ДОЛОНЮ
Я помітив, що Карл не міг дочекатися, коли я закінчу свою розповідь. Він сказав дуже емоційно: “…це справді відповідає мені. Я сказав минулого тижня, що моя первинна мова любови – це дотики. Дозвольте розповім, як я став християнином. Мені було сімнадцять років, коли я намагався вирішити, як вірити в Бога. Я не був упевнений, чи існує Бог, але якщо існує, то мені хотілося пізнати Його. Я їхав на своєму велосипеді одного вечора відразу, як тільки почало сутеніти. У мене була сигарета в руці. Я курив з тринадцяти років. Знав, що це не приносить користи і хотів позбутися цієї звички. Декілька разів я спробував, та ніяк не вдавалося. Я подивився на свою сигарету і вголос промовив: «Боже, якщо ти справді існуєш, забери від мене ці сигарети». Відразу неначе величезна рука нізвідки вдарила мене по руці, і моя сигарета зникла”.
“Я зупинився, і мовби Божі руки огорнули мене. Я відчув Його присутність. Я плакав. Я зрозумів, що Бог не лише існував, а й любив мене. Відтоді я став послідовником Ісуса. Він розмовляв зі мною моєю мовою. Він торкнувся мене, – сказав Карл, – Він і надалі доторкається до мене. Не завжди, але часто, коли я молюся і співаю, відчуваю Його присутність. Знаю, що Бог є духом, та коли Його Дух торкається моєї душі, відчуваю це своїм тілом. Тоді відчуваю себе найближче до Бога”.
ВІДЧУВАЮЧИ ПРИСУТНІСТЬ БОЖУ
Досвід Карла не був повсякденним випадком. Люди, первинною мовою любови яких є дотики, часто говорять про “відчуття присутности Бога”. Пригадуєте Рода, з яким познайомилися в 3 розділі? Він був чоловіком Ґрети, доповідачки на національній конференції. Він був тим, хто в другу неділю відвідування харизматичної церкви знайшов з Богом зв’язок. Його приятель спитав, чи не бажає стати спереду церкви після служби і помолитися за нього. Не бажаючи образити друга, він погодився.
Декілька чоловіків зібралися біля нього і почали молитися вголос. Род промовив до мене: “Досі нічого подібного я не переживав, як це. Через декілька хвилин я плакав, не контролюючи себе, і молився вголос, просив у Бога прощення. Того дня Бог доторкнувся до мене. Неначе електричний струм пройшов крізь моє тіло, і я відчув повне очищення”.
Згодом у нашій розмові з Родом він сказав мені: “Це був лише початок, відтоді Бог торкався мене багато разів. Щойно два тижні тому в мене були труднощі на роботі. Я почував себе пригніченим. У мене було відчуття відчуження з Ґретою. Їдучи по дорозі, я мовив до Бога: «Я потребую Тебе, я справді потребую тебе». Я сповнився присутністю Божою. Видавалося, що Він перебував зі мною в машині. Я почав плакати і мусив з’їхати з дороги. Мене переповнювали радість і спокій. Його присутність змінила все. Мені довелося сидіти там п’ятнадцять хвилин, плачучи і прославляючи Бога. Коли все закінчилося, я відчув спокій. Знав, що Бог мені допоможе.
Подібний досвід з Богом не трапляється дуже часто, – продовжував Род. – Гадаю, це добре. Мабуть, моє тіло не витримало б цього. Однак коли це відбувається, то відчуваю справжнє щастя. Ці випадки є найбільш піднесеними хвилинами мого життя, коли знаю, що Бог поруч”.
“Ви розповідаєте, що ці глибокі фізичні та емоційні пережиття з Богом стаються періодично, – повторив я. – Проте в щоденному житті коли відчуваєте себе найближче до Бога?”
“Коли співаю пісні хвали, – відповів Род. – Часто відчуваю присутність Божу. Инколи в церкві, инколи на самоті, це неначе проходить повз мене подібно до подуву вітру. Инколи я плачу під час співу, проте це сльози радости. Знаю, що Бог поруч, тому співаю Йому пісню похвали”.