Іван також чітко зазначив, що це Бог, Який ініціює любов. “Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!” (1 Ів. 4:19-21).
Цим уривком Іван перегукувався із словами Ісуса, коли Його попросили релігійні провідники, щоб Він сказав, “котра заповідь найбільша в Законі”. Він відповів: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Мт. 22:36-40).
Іван найкраще це підсумовує такими словами: “Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи” (1Ів. 4:7-10).
Павло, апостол першого століття, який не бачив Христа в тілі, однак Бог його “торкнувся”, коли він у дорозі збирався переслідувати послідовників Ісуса, заявив: “Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його! Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки. Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши” (Дії 17:24-31).
БОГ, ЯКИЙ Є СВЯТИМ І ЛЮБЛЯЧИМ
У кожному поколінні і в кожній культурі Дух Божий продовжує передавати божественну любов, розмовляючи мовами любови Бога. Бог є і святим, і люблячим. Якби людина не відповідала на Його любов і не приймала Його прощення чи дару вічних стосунків з Ним, тоді вона повинна постати перед Його судом. Роздоріжжя на шляху усього людства – вибрати Божу любов або Божу справедливість. Ми або самі розплачуємося за наші провини, або приймаємо умову любови Божої – сплати за нас. Цю плату приніс на шорсткому хресті за межами міста Єрусалима Сам Син Божий. Божа любов і справедливість зустрілися на цьому хресті, приносячи життя і прощення всім, хто вірить.
Хрест став універсальним символом Божої любови, адже там Бог розмовляв усіма п’ятьма мовами любови. З Хреста Ісус промовив: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!”. Які слова можуть промовити більшою любов’ю? Своєю смертю Він показав Свій найбільший вчинок служіння. Принісши найбільшу жертву, Він примирив грішну людину і святого Бога. (Див. Кол. 1:20-22) Дар, здійснений Ним, було прощення гріхів і вічне життя (Див. Ів. 3:16-18; 1 Ів. 1:9), яке відкрило шлях людині до близьких стосунків з Богом, проводячи винятковий час з Творцем, тепер і назавжди. На Хресті Бог торкнувся людини в момент найбільшої потреби і мовив: “Я люблю вас!” Таким чином Ісус сповнив Свою обіцянку: “Я – Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці”.
ВІСТКА МИЛОСЕРДЯ Й БЕЗЗАСТЕРЕЖНА ЛЮБОВ
Як автор, усвідомлюю, що все, написане в цій книжці про любов Божу, є нотою в симфонії Божої безмежної любови. Бог розмовляв і продовжує розмовляти Своєю любов’ю на різних мовах. Його звістка зрозуміла: “Я люблю тебе, навіть якщо ти відійшов від Мене. Я прагну пробачити тобі. Тому Я заплатив за твої провини. Я хочу встановити стосунки любови з тобою. Якщо ти хочеш відвернутися від самостійного пошуку шляху і прийняти Моє прощення та любов, станеш назавжди Моєю дитиною. Я любитиму тебе і даруватиму тобі найкраще життя тепер і у вічності. Відкрий своє серце до Моєї любови і Мого духу, і Я прийду, щоб жити з тобою”.
Це прагнення Бога прослідковується всюди у Святому Письмі.
Знаю, що звістки Божої благодаті (незаслуженої ласки) і беззастережної любови видаються неймовірними. За природою люди прагнуть чогось, щоб заслужити Боже прощення і примиритися з Богом. Світові релігії залишаються наче живі пам’ятники цього прагнення. Релігійні ритуали і приписи наголошують на людській імовірній здатності протоптувати свою власну стежку до Бога.
Людина ніколи не спокутує за свої власні гріхи. Якщо б це стало можливим, то Бог мав би залишити Адама і Єву носити фігове листя. Натомість Він пожертвував тваринами й одягнув людей в їхні шкіри, пригадуючи, що ціна гріха завжди є смерть. Завдяки Божій безмежній любові Він став людиною і заплатив найбільшу покуту за провини, щоб ми могли отримати прощення і жити вічним життям із Ним.
Наша участь – лише підняти руки й отримати Його любов. Не дивується апостол Іван, описуючи природу Божу, кажучи просто: “Бог є любов” (1Ів. 4:8,16).
Ми любимо Його, бо Він першим полюбив нас!
КІНЕЦЬ