Глибоко зворушена Марі-Хосе хапає мікрофон і на очах у п’яти тисяч людей, що зосереджено дивляться на неї, радше белькочучи, ніж “звіщаючи”, каже:
“…Я прийшла на цю зустріч з великими побоюваннями. До того ж запізнилася. Бачити весь цей натовп, який, співаючи, прославляє Господа, – це справляє неабияке враження. Ви бачили, як я їхала на інвалідному візку, який штовхала моя подруга… Мені двадцять шість років, протягом двох років мої ноги були цілковито паралізовані. Це сталося зі мною після того, як я впала в криницю. Мене шукали цілий день… Мене вже почали поїдати мурахи, а я нічого не могла вдіяти. Потім лікарі сказали, що я вже більше ніколи не зможу нормально ходити, бо відбувся розрив спинного мозку. А тепер я стою перед вами й знову починаю ходити…” Марі-Хосе, спочатку трохи вагаючись, робить на наших очах кілька кроків. Я стою поряд і чую, як вона шепоче: “Боюся, Господи, допоможи мені”. І вже трохи твердішим кроком іде далі, щораз упевненіше тримаючись на ногах, які ще кілька хвилин тому були зовсім безвладними.
“Чого боїшся?”
“Не знаю, але відчуваю це”, – тихенько каже мені на вухо зі сльозами зворушення на очах.
“Іди далі, промовляючи в серці ім’я Ісуса й не звертаючи уваги на натовп навколо… Господь Бог прийшов сьогодні до тебе.”
Випроставшись, Марі-Хосе йде вперед і час від часу здивовано поглядає на свої ноги, які слухняно підкоряються її прагненню ходити, немовби хоче переконатися, що це не сон. Самостійно, не опираючись ні на що, долає близько ста метрів. Усі затамовують подих. Урешті знову бере мікрофон і вигукує:
“Дякую Воскреслому Ісусові!”
Вищенаведене свідчення прозвучало 15 січня 2001 року на півдні острова Реюньйон наприкінці молитви про зцілення, виголошеної під час зустрічі, яку організувала місцева група “Харизматичної віднови”[1]. Юрба була сповнена радости; почали підходити й інші особи, щоб розповісти про власний досвід: фізичного й психічного зцілення, отримання дару примирення, внутрішнього спокою стосовно давніх, болісних переживань, навернення до Христа… Коментарі журналістів зводилися до висловлювань типу: “Незвичайна подія, сумірна з тим, про що йдеться в Діяннях апостолів…”
“Незвичайна подія”?
…Зовсім ні! Зцілення, які є результатом заступницької молитви групи осіб чи цілої зібраної спільноти, трапляються дуже часто, зокрема серед членів “Харизматичної віднови”, і це відбувається в багатьох країнах світу. Я чимало подорожую світом і то тут, то там відвідую такі групи “Харизматичної віднови” чи великі молитовні зібрання, приєднуючись до них як учасник або той, хто виголошує молитву, якщо мене про це просять. А тому засвідчую – як диякон, як лікар і як той, хто молиться, – що відсутність видимих наслідків молитви про зцілення є великою рідкістю; як правило, вони проявляються відразу або трохи пізніше.
Свідчення – хоча не завжди такі “гучні”, як те, яке ми почули з вуст Марі-Хосе, – численні, вони сильно впливають на багатьох християн, зміцнюючи їхню віру. Ці розповіді про зцілення також нерідко стають покликом для тих осіб, які шукають Бога, котрі спраглі правди про себе, “для власного використання”, але в глибині своїх сердець усе ж тужать за єдиною Правдою!
Найважливіше – правильно зрозуміти сенс поняття зцілення, яке не лише чи принаймні не передусім належить до сфери чудес або якихось незвичайних речей. Незліченними є зцілення в емоційно-почуттєвій площині, які Бог здійснює за посередництвом молитви віри в групах чи під час великих молитовних зібрань. Хіба ж не можна говорити про зцілення, якщо раптом, після багатьох років гнітючого, задушливого життя, людина звільняється від страху смерти? Або коли подружжя, яке опинилося на краю остаточного розриву стосунків, відроджується й починає жити інтенсивнішим життям, аніж це було відразу по шлюбі; чи коли залежна від алкоголю або наркотиків людина упродовж кількох хвилин звільняється від хворобливої звички – хіба не можна твердити, що відбулося зцілення завдяки силі молитви?
Існують також зцілення більшою мірою духовні за своєю природою. Коли людина віднаходить дорогу до Церкви або починає відчувати сильне прагнення висповідатися після двадцяти років глибокого бунту, впродовж яких жодного разу не спілкувався зі священиком, чи ж не можна назвати цього зціленням? Або коли в когось, хто до цього часу був цілковито зануреним у безнадію або багатолику темряву, раптом вибухає нестримне бажання піти за Христом, – хіба ж не маємо справу зі зціленням?
Прикладів так само багато, як історій людей, які зазнали відчутного, виразного впливу Божої ніжности й любови.
Фізичне зцілення – хоча воно, звичайно ж, не найважливіше – найбільшою мірою відкриває нам сенс тих зцілень, які здійснює Христос у відповідь на молитви християн. Свідчення Марі-Хосе навіть дає нам змогу говорити про передбачення таких оздоровлень. Якщо позбутися сприйняття зцілення як традиційного чуда (такий підхід ще, наприклад, зобов’язує в Люрді[2]), виявиться, що оздоровлення від важчих чи легших хвороб є набагато частішим, аніж це можна було б припускати. Я мав нагоду медичними методами підтвердити фактичне зцілення (а не лише зникнення проявів хвороби) сотень людей: починаючи від такої неприємної хвороби, як алергія, і закінчуючи важкими випадками раку, різноманітними паралічами (цілого тіла або його частин), сліпотою, глухотою, запаленням суглобів і серцевими недугами, стосовно яких лікарі висловлювали дуже невтішні прогнози.
Тож аж ніяк не можна вважати демагогічним твердження про те, що діяння апостолів тривають і нині, серед нас – принаймні щодо того, що стосується зцілень.
[1] Ідеться про всесвітній католицький церковний рух “Католицька харизматична віднова” (“Харизматична віднова”), відомий також як “Харизматична віднова у Святому Дусі” (“Віднова у Святому Дусі”), який виник на Заході (передусім у США) в 1960-х роках, об’єднує різноманітні харизматичні спільноти, організації й групи та проповідує оновлення у Святому Дусі. У лоні Католицької Церкви діє з дозволу церковної влади. У своїй практичній діяльності найбільшу увагу приділяє: новій євангелізації, вивченню Святого Письма, обмінові досвідом християнського життя, молитві, харизматичним дарам Святого Духа, ролі мирян у житті Церкви. За приблизними підрахунками в Католицькій Церкві налічується від 70-ти до 140-ка млн віруючих, пов’язаних з цим рухом. З 1990-х років спільноти “Харизматичної віднови” існують і в УГКЦ. – Прим. пер.
[2] Ідеться про ригористичні й специфічні науково-медичні та церковні критерії розпізнавання чуда.