Як невдовзі побачимо, є кілька основних типів харизми зцілення й дуже багато способів її використання. Людині, яка отримала цю харизму, буде запропоновано об’єднати її зі своїм духовним життям і цілковито довіритися тій внутрішній силі, яка є міццю кожної харизми. Харизма зцілення, зміцнівши, певним чином стає елементом “духовної особистости” людини. Перетворюється на складову частину особистої благодаті того, хто її приймає. Отож, у цьому випадку ніколи не йтиметься про якусь “паралельну” духовну активність. Харизма зцілення, що розвивається, на загал слугує здійсненню місії в площині співчуття, поза тими випадками, коли долучається до інших видів харизматичного служіння, як побачимо далі. А це, зокрема, означає, що харизма зцілення є для особи, яка її отримує, своєрідним запрошенням до зростання в пізнанні любови Христа, розіп’ятого й водночас сповненого співчуття. Без такого духовного пізнання харизма не розвинеться так плідно, як цього очікує Господь, даруючи її.
Твердо вважаю, що християнинові, який виявив у себе дар зцілення, буде дуже корисно знайти собі духовного керівника, який знається на харизмах і допоможе йому долучити цю харизму й усе, що з нею пов’язано, до його загальної, головної дороги до Бога.
Традиційно твердять про три основні типи харизми зцілення: фізичне зцілення, внутрішнє зцілення й звільнення від злих духів. Великою цінністю є ясність у цьому питанні, оскільки важливо, щоби той, у кого з’являються ознаки харизми зцілення, пізнав і прийняв те призначення, яким обдарував його Бог. Особа, яка з допомогою іншої людини з’ясовує, що її безсумнівний дар зцілення стосується радше сфери внутрішніх травм, має вміти дозволити, щоб обставини привели її саме на цей “терен”, й просто, без страху чекати, коли Христос почне “нормально” діяти за посередництвом її молитви. Не повинна намагатися молитися з іншими сподіваннями, наприклад, очікуючи на знаки у сфері фізичного зцілення.
Така мудра поведінка базується на принципі, який твердить, що “слід залишатися в межах свого дару”, на принципі, котрий діє й у площині харизматичних дарів. Однак дар зцілення може стосуватися всіх трьох вищеназваних сфер, незважаючи на те, що особа, яка ним володіє, зовсім про це не просила. Але з таким розмаїттям цілей харизми зцілення маємо справу здебільшого в ситуаціях, одну з яких буде описано далі.
Харизма зцілення може проявлятися “самостійно”, автономно, коли особа (чи група) молиться за хворих – за будь-яких обставин – і надзвичайно часто відбуваються зцілення…
Але вона може також доповнювати харизматичну діяльність іншого типу, наприклад, служіння передбачення чи навчання. У такому випадку знаки зцілення, якими обдаровує Господь, супроводжують слово навчання чи нагадування, адресоване до зібраних людей. Ці знаки є немовби надміром благодаті, яка проявляється у вигляді зцілення, щоб певним чином підтвердити промовлене й сповнене Духа слово, за посередництвом котрого відбувається передача тієї першої ласки, якою Дух обдаровує присутніх. Немає жодної потреби звершувати особливу молитву за хворих, щоб отримати ці знаки милосердя, хоча добре, коли проповідування супроводжується молитвою до Святого Духа, яка звучить серед “слухачів”.
У нижчеописаній ситуації, в якій між собою переплелися три головні типи зцілення, харизма зцілення “прищепилася” – завдяки чистій Божій мудрості – на харизмі, пов’язаній зі служінням Слова.
* * *
У листопаді 2000 року мене запросили на день зосередження, який організувала бельгійська “Католицька харизматична віднова” в богородичній святині в місті Баньо, яка мені особливо дорога. Називалася зустріч “Про віру, яка переносить гори”. Мало відбутися повчання на цю тему, після цього – Євхаристія, а потім – молитва за хворих.
Присутні дуже добре сприйняли розмову, присвячену вірі. Під час цієї зустрічі людям було запропоновано відмовитися від певних схем, що стосувалися поняття віри, – яка часто внаслідок “недостатнього вправляння” стає занадто літеплою, – і здобути конкретний досвід “дієвої” віри.
Упродовж молитви за хворих того дня, як це часто трапляється, було багато знаків Божого милосердя, однак свідчення, які всі побачили або почули наприкінці, стосувалися дарів зцілення, отриманих під час повчання, а отже, ще перед самою молитвою.
П’ятдесятирічна Женев’єв була хвора на рак з метастазами, центр якого містився в правому стегні (недуга буквально з’їла стегнову кістку, а навколо хворої кістки утворилася велика кіста, наповнена кров’ю, внаслідок чого нога стала вдвічі товстішою, ніж була раніше). Жінка могла ходити лише на милицях; на зустріч вона прийшла дуже ослабленою, до того ж її сильно боліла нога. Під час повчання раптово відчула в стегні велике тепло, а також спокій, що розлився по цілому тілі. Коли наука закінчилася, жінка вже могла вільно ходити, без болю й милиць, – а стегно набуло попередніх розмірів. Не знаю, чи відбулося зцілення Женев’єв від раку, але такі ознаки поліпшення її здоров’я були для всіх дуже промовистими…
Ґіслейн і Марія, які вже давно були одержимі думками про самогубство, “спонтанно” звільнилися від них, коли під час повчаня прозвучали слова, які колись промовив Ісус, звертаючись до померлого Лазаря…
Жан-Луї, сімнадцятирічний хлопець, який хворів на хронічну астму, відчув, як його грудна клітка незвичайним чином розширюється, коли прозвучало запрошення, щоб “активно” довіритися Божій силі; а потім, упродовж кількох секунд, його було зцілено від астми…
* * *
Господь любить підтверджувати харизму, пов’язану з силою Божого Слова, знаками зцілення, оскільки Слово є й завжди буде життєдайне.