Вищенаведених роздумів, однак, не досить, щоб достеменно пояснити оту таємничу педагогіку Бога, Який, як підказує нам наша людська логіка, велить нам чекати, незважаючи навіть на те, що деколи ми вже перебуваємо на межі витривалости. Фактично Він є Тим, хто приходить останньої миті, а часом навіть трохи пізніше… Наближаємося в такій ситуації до меж людської надії, яка для нашого, людського, розуміння є незбагненною.
* * *
Під цим оглядом надзвичайно зворушливим є свідчення 34-річної Марі-Гелен. Вона страждала на повний параліч, спричинений задавненою формою розсіяного склерозу. Жінка приїхала до міста Гул у Канаді, щоб узяти участь у великій харизматичній зустрічі, під час якої я мав виголосити науку, а потім, разом з одним дуже відомим у Північній Америці священиком родом з Квебеку, провести молитву за зцілення. Господь черговий раз відвідав Свій народ, і об’явилися чудові знаки зцілення. Усе це, до речі, відбувалося перед телевізійними камерами, хоча ніхто з присутніх не бажав, щоб їх знімали.
Тоді я ще більше усвідомив, як важливо, незважаючи на різні зовнішні обставини, бути вільним у молитві за хворих, щоб мати змогу сконцентруватися винятково на тому, що Бог у Своєму милосерді прагне дарувати зібраним у Його ім’я. Цю волю дає зосередження уваги на присутності Христа серед людей, завдяки чому легше не відволікатися й долати будь-які перешкоди. Тимчасом як під час тієї зустрічі саме камери були тим, що дуже розпорошувало увагу й руйнувало затишну атмосферу богослуження, а тому, коли неможливо уникнути їхньої присутности, треба відмежуватися від них, щоб мати змогу прийняти Божі дари, почуваючись вільним.
Молитва за хворих закінчилася. Радісні люди, голосно висловлюючи свій захват, поволі покидали стадіон. Разом з кількома друзями ми пішли до роздягальні, щоб трохи відпочити перед від’їздом. Організатори тим часом уже збирали тисячі стільців, що були розставлені з нагоди зустрічі на стадіоні.
Я вирішив вийти через стадіон, щоб подивитися, яким сумним і порожнім стало це місце, що ще годину тому аж тряслося від співів, котрими зібрані прославляли Бога.
Віддалік, майже в протилежному кінці стадіону, я помітив людину на інвалідному візку. Це мене заінтригувало, і я попрямував до неї. То була Марі-Гелен, самотня й заплакана.
– Чи Вас нема кому відвезти?
– Я так надіялася, що Ісус щось зробить для мене сьогодні; не знаю, що мені тепер робити. Я хотіла залишитися тут ще трохи, хоча всі вже розійшлися… Адже всяке трапляється.
– Ви нічого не відчули під час молитви?”
– На мене справила велике враження молитва прослави, яку виголошували всі ті люди. Вперше в житті я бачила таких радісних християн, таких задоволених своєю вірою.
– А Ви, чи Ви маєте віру?
– Не знаю… Припускаю, що так, але тепер уже не знаю, що й думати…
Картина була доволі сюрреалістичною: порожній, устелений сміттям стадіон, а посеред нього – самотня паралізована жінка і я, зворушений її розповіддю й виснажений чотиригодинною молитвою; крім того, на мене чекали дванадцять єпископів і священиків, які, напевне, вже почали непокоїтися, куди я зник.
“Послухайте мене, – кажу жінці. – Ми сьогодні вже багато молилися, та все ж ще хвильку помолімося за те, що Бог хоче для Вас зробити. Не знаю, чого Він бажає, тож просто довірмося Йому, добре?”
“О, так! Дуже Вам дякую!”
Молитва тривала довше, ніж я їй сказав, бо вона відчула в ногах силу. Не тягнучи надто сильно, я вхопив її за руку й попросив устати. Це нагадувало мені зцілення паралітика біля Красних дверей, описане в Діях апостолів (3:10).
Невпевнено, але з довірою встала й почала ходити. Я був близький до того, щоби, скориставшись тим, що ми перебували на стадіоні, попросити її пробігти стометрівку. Однак на такі подвиги було ще зарано. Сьогодні вона вже могла б зробити це без проблем. Ісус цілковито зцілив її – і вчинив це після закінчення молитви за хворих! Яким великим було здивування друзів Марі-Гелен, що прийшли по неї. Тепер вони були потрібні лише для того, щоб допомогти скласти візок, бо вона з радістю покидала стадіон на власних ногах.
* * *
У тому, що стосується знаків зцілення, наш Господь не підлягає ані часовим, ані жодним іншим обмеженням. Діє… останньої хвилини, останньої секунди чи навіть ще трохи пізніше. Коротше кажучи, завжди залишається час, щоб надіятися на Нього.