Хоча причини зраненого життя бувають дуже різними, вони завжди зосереджуються навколо двох головних осей, які часто доволі тісно пов’язані між собою:
- з одного боку, травматична подія (або події), яку людина пережила в дитинстві[1] в площині своїх стосунків з батьком або матір’ю, – викликає в неї такі сильні емоції, що дитині здається, немовби один з батьків (або опікунів, якщо не обоє…) відмовив їй у праві на життя;
- з іншого боку, йдеться про травматичну подію (або події), пов’язану з порушенням цілісности тіла в його сексуальному вимірі (зґвалтування, кровозмішення, сексуальні знущання, аборт… причому лише остання з перелічених ситуацій завжди призводить до травмування життя матері).
* * *
Сильвія, двадцятичотирирічна студентка медицини, ще з підліткового віку погано почувається у власному тілі, однак не може точно сказати, чому. Часто чує про – дуже модну сьогодні – потребу поєднання зі своїм тілом, але не знає, як це зробити. Тож звернулася по пораду до друзів-психологів, проте їхні вказівки їй не допомогли. Їй здалося, що вони її просто не зрозуміли.
Поступово, впродовж кількох років, у неї почала проявлятися депресія, внаслідок чого вона змушена була почати вживати антидепресанти. У певний момент її життя в дівчини з’явилися думки про самогубство, в які вона часто з задоволенням поринає. А коли їй виповнилося двадцять років, у неї проявилася схильність до анорексії. Минуло ще три роки й саме через це її шпиталізували. У лікарні психіятр намагався допомогти дівчині, однак наштовхнувся на стіну нерозуміння й байдужости. Відтак стан Сильвії – як психічний, так і фізичний – почав дедалі більше погіршуватися.
Вона тричі намагалася накласти на себе руки й не думала на цьому зупинятися. Здавалося, що вже нічого не можна вдіяти й залишається лише безнадійно спостерігати за цим поступовим наближенням до очевидного похмурого фіналу. Врешті дуже стурбовані станом доньки батьки, які належали до харизматичної молитовної групи, вмовили Сильвію взяти участь у молитві за хворих, яку організувала “Харизматична віднова”. Дівчина погодилася, хоча й не надто вірила в те, що це допоможе.
Під час молитви пролунало слово безпосереднього пізнання, яке зворушило її до глибини душі: “Господь цієї миті приходить до двадцятичотирирічної жінки, що страждає від сильної депресії, спричиненої травмою, яку вона отримала в семирічному віці”. Сильвія відчула, що ці слова стосувалися її, хоча й не зрозуміла, про яку подію йшлося. Протягом наступних хвилин дівчину охопив глибокий спокій, і всі серйозні симптоми на рівні психіки відразу зникли, хоча ще будуть потрібні тижні, щоб це підтвердити; зникла також анорексія й думки про самогубство. Сильвія почувалася зціленою й внутрішньо вільною.
Однак залишилася ота нехіть до самої себе, яка непокоїла її й підштовхувала до пошуків того, “що з нею не так”, у глибинах власної психіки. Передусім, якщо слово пізнання було правдиве, Сильвію цікавило, якої травми вона зазнала в семирічному віці.
Саме для того, щоб з’ясувати це, після того, як Сильвія одужала й зміцніла психологічно, я запропонував їй духовний супровід. Вона охоче погодилася, надіючись, що це також допоможе їй більшою мірою “залучити Бога у своє життя…” Дуже швидко Сильвія усвідомила факт, який довго приховувала від себе: коли їй було сім років і вона ходила до початкової школи, один учитель часто відводив її до свого кабінету, “щоб побавитися з нею”, тобто щоб торкатися інтимних частин її тіла й навіть робити ще гірші речі… Саме це зранило життя дівчини. Згодом травма проявилася у формі різних психологічних розладів, які потім зцілив Господь.
Духовний супровід допоміг Сильвії внутрішньо воскреснути впродовж кількох місяців, унаслідок чого відбулося не лише відродження її ідентичности, а й відкриття свого життєвого покликання, яке стало могутнім чинником відновлення її особистости й ідентичности. Нині Сильвія є відповідальною за важливу ділянку роботи в гуманітарній сфері, працюючи в якій почувається щасливою й… зціленою набагато більшою мірою, ніж тоді, коли Господь оздоровив її від хворобливих симптомів…
* * *
Але чим відрізняється дар життя, про який ми тільки що розповіли, від дару зцілення?
Звичайно, що в обох випадках ідеться про вияв Божої благодаті, про Його батьківську любов до кожного з нас, Його дітей. Однак при цьому я насмілююся замість окреслення “зцілення” вживати термін “воскресення (внутрішнє)”, причиною чого є незаперечний факт, що належить до духовної площини й полягає в тому, що Боже втручання у випадку зраненого життя зводиться не тільки – а може, не передусім – до того, щоб обдарувати людину благодаттю оздоровлення. Він воскрешає цілу людину, повертаючи сенс її життю, даючи відповідь на важливі запитання, що стосуються її існування. Цілком зрозуміло, що відповіді на ці запитання мають також лікувальну силу. Однак не зцілення є їхньою головною метою. Бог торкається зраненого життя, зміцнюючи людину, але не обов’язково повертаючи їй здоров’я. Він вказує особі на те, що стосується її власної ідентичности: відкриває для неї сенс життя, проливає світло на її сексуальну ідентичність (чоловічу або жіночу гідність), що породжує глибоке почуття щастя або навіть дає змогу пізнати своє покликання (тобто певних особистих здібностей, яке зроблять життя людини плідним).
Відкриття власної плідности, незалежно від того, якою буде сфера її реалізації, якраз і є тим, що дає людині змогу знову “підвестися” після отриманих травм. Свідчення Сильвії чимало розповідає на цю тему. Вона почала розвивати власну плідність, реалізуючи сміливий гуманітарний проект, який уже сьогодні приносить чудові результати. Адже характерною рисою людського життя є схильність до дарування себе іншим, до жертовности й великодушности, які лише чекають нагоди, щоб проявитися.
* * *
Женев’єв, про що я свідомо не сказав раніше, знайшла власну “дорогу”, розширивши обсяг своєї діяльности як матері до масштабів роботи, що полягає в допомозі стражденним, до котрих, за сприяння чоловіка, наблизилася та яким дарує своє співчуття й надає дуже плідну допомогу.
Сиріл, чоловік і батько двох дітей, став не лише чудовим батьком родини, а й долучився до роботи, пов’язаної з підтримкою подружжів, які переживають проблеми, плідно допомагаючи їм досягти примирення.
А Каетан разом зі своєю дружиною нині керує групою, що організовує поклоніння Святим Дарам, в якому беруть участь люди, котрі зіткнулися з різноманітними труднощами й котрих притягує дар спокою, який їм дарує Господь під час молитви.
Хіба ж для відродження зраненого життя не потрібна благодать духовного воскресення, щоб засвідчити, що Христос справді є дорогою, воскресенням і життям?
[1] Дитинством уважаємо тут час від моменту зачаття.