В епоху царя Йосії (640-609 рр.), зокрема після 622-го р., коли в храмі було віднайдено книгу закону, енергійно здійснюється релігійна реформа (пор. 2 Цар. 22:8 нн).
Йосія зійшов на престол ще хлопчиною, перебуваючи під опікою, і лише коло 630-го р. він обіймає повноту влади. Завдяки занепаду Асирії Йосія має змогу скинути зі себе обтяжливу данину цареві Ніневії і навіть розширити свої володіння, займаючи частину території Північного царства, що було знищене століття перед тим та стало асирійською провінцією. Послаблення чужинних впливів – не тільки політичних, а й релігійних – спонукує євреїв до переосмислення власної національної історії, особливим чином пов’язаної з їхньою релігією. Цар починає енергійно усувати сліди цих впливів, ліквідовуючи всі вияви асирійського та ханаанського культу (жертовників, священних місць і т. п.) передусім в Єрусалимі й на території Юди, а відтак також у зайнятих територіях Північного царства, зокрема в Бет-Елі (пор. 2 Хр. 34:1-7).
Реформа Йосії
Після такого «очищення» Йосія, що, «бувши ще юнаком, розпочав він звертатися до Бога батька свого Давида» (2 Хр. 34:3), спрямував свою увагу на єрусалимський храм і дав наказ його відновити. У ході реставраційних робіт було віднайдено «Книгу Закону» (2 Цар. 22:8 нн). Читання віднайденого тексту ще більше посилює реформаторську діяльність Йосії, який на підставі приписів закону реорганізовує богослужіння й зосереджує його виключно в єрусалимському храмі. Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом та перед народом, він готує урочисте загальне відновлення союзу.
Йдучи за прикладом свого царя, зібраний в Єрусалимі народ зобов’язується «ходити за Господом та додержувати заповіді Його, і свідчення Його, і постанови Його всім серцем та всією душею» (2 Цар. 23:1-3). Ця формула характерна для Второзаконня і калькує першу заповідь, себто заповідь любови до Бога-Спасителя (пор. Втор. 6:5).
Після цього урочистого зобов’язання набирає усього свого значення святкування Пасхи, що «не справлялася… від днів суддів, що судили Ізраїля, по всі дні царів Ізраїлевих та царів Юдиних» (2 Цар. 23:22): Пасха більше не є лише претекстом для святкування, а оновленням віри, відповіддю на доброту Бога, Який продовжує визволяти та спасати Свій народ. Любов до Бога та вірність союзові – це мотиви, що надихали книгу Второзаконня та діяльність Йосії, а також життя та місію Йосієвого сучасника Єремії.
Второзаконня та Єремія – беззаперечні свідки того, що Бог Старого Заповіту – це не Бог терору та страху, а Бог доброти, Який шукає зустрічі з людиною в глибині її серця.
Ми згадали тут про Второзаконня, тому що знайдена в 622-му р. книга була, правдоподібно, центральним ядром, т. зв. второзаконним кодексом (Втор. 12-26) сучасної книги, що наново вийшла в цей період. Вона пов’язана з подіями, пережитими Ізраїлем у Трансйорданії, і її безпосередньою перспективою був вступ до обітованої Землі й заволодіння нею.
Умовою володіння цією землею та безпечного життя в ній буде вірність союзові. Невірність призведе до небезпеки та до втрати цієї землі. Отриманий Північним царством жахливий урок має бути суворою пересторогою і для Юди. Цар Йосія добре розуміє це становище та відповідальність, що лягає передусім на нього в приверненні царства та народу на дорогу вірности Богові, а, відповідно, і на дорогу спасіння.
Хоч автор книг Царів навіть не згадує про Єремію, його духовний вплив на успіх реформи Йосії безсумнівний.
Єремія
Короткі біографічні відомості
Головною постаттю найдраматичнішого періоду в історії Ізраїля, безсумнівно, був пророк Єремія. Він був присутній під час останнього моменту відносного піднесення Давидової династії за часів Йосії, а згодом – під час повного спустошення царства, столиці, народу, династії, храму, обіцяної землі.
Єремія народився в Анатоті, селі за декілька кілометрів на північ від Єрусалиму, понад століття після Ісаї, приблизно в 650-му р. На 8-му році царювання Йосії Бог кличе його до пророчої місії. Єремія належав до священицького роду, але, правдоподібно, ніколи не виконував цього уряду.
Маючи спокійний характер, схильний до самотности та любови до простих речей, він знайшов би свій ідеал у тихому житті у своїй маленькій сім’ї. Він ніколи не обрав би суспільної кар’єри, а пророчої місії поготів. Однак Бог вибрав його ще від материнського лона для неї. Єремія – один із найтиповіших прикладів таємничости Божого вибору. Саме він стане духовним провідником царства Юди в найсумніший період його історії, адже його діяльність простягається від 627-го до 586-го рр., тобто аж до знищення Єрусалиму Навуходоносором, великим царем Вавилону, який уже знищив був асирійську потугу та зайняв її місце в пануванні над Сходом. Єремія має стати живим символом знелюднення обітованої землі: він не зможе ні одружитися, ні мати дітей (Єр. 16:2 нн).
Від 622-го до 609-го рр. пророк житиме в спокої, підтримуючи діяльність та релігійну реформу царя. Але після 609-го р. він змушений піднести свій голос з погрозою та провіщенням цілковитого знищення царства наступникам Йосії, котрі не продовжили започаткованих Йосією реформ, та з гострою критикою самих священиків, котрі витворювали собі ілюзії про вічну тривалість храму, а, відповідно, і цілого міста. Ці ілюзії підтримували фальшиві пророки, і Єремія стає сам проти всіх, ніхто його не розуміє, його переслідують та неодноразово ув’язнюють. Подібно, як і Ісая, він також постає проти союзів з чужинцями, запевняючи, що Єгипет не дасть Єрусалимові жодної підтримки, та закликаючи до спокою і підкорення Вавилонському цареві, щоб уникнути знищення. Мало що бракує до того, щоб його не засудили за зраду; однак його слова здійснюються дослівно.
Перший напад Навуходоносора в 597-му р. дає суворий урок: багатьох євреїв із найзначніших родин і передусім самого Єгояхіна з родиною вивозять у полон до Вавилону. Прихильникам союзу з Єгиптом вдається ще отримати перевагу за царя Седекії, дядька вивезеного в неволю Єгояхіна. Десять років по тому Навуходоносор остаточно втратить терпець до Єрусалиму і в 587-му р. почне його штурм. Незважаючи на заклик Єремії здатися, місто тримається, сподіваючись на допомогу з Єгипту, який, натомість, також зазнав поразки від Навуходоносора. По 18-х місяцях (у липні 586-го р.) Єрусалим був здобутий, розграбований і зруйнований. Вавилонський цар дає наказ про ще одну масову депортацію. Змішаний з іншими, Єремія також потрапляє в полон і вирушає на заслання. Але, впізнавши його, вавилонська влада трактує його гідно, залишаючи йому вибір: або виїхати до Вавилону, де йому буде запевнене пристойне ставлення, або ж залишитися в Палестині із жменькою селян і старих, що їх залишили завойовники. Єремія воліє залишитися на своїй землі, при правителеві Ґедалії, що був його приятелем. Ґедалія намагався зорганізувати ту жменьку людей, що залишилися, однак через кілька місяців його вбили проєгипетські фанатики. Страхаючись кари вавилонян, багато євреїв рятуються втечею до Єгипту, тягнучи зі собою й похилого та знесиленого Єремію. Після цієї втечі про нього більше немає жодної вістки. Старовинне єврейське передання розповідає, що його каменували його ж співвітчизники в Єгипті.