«Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має: Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб’ють, але третього дня Він воскресне!
І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе. А Він їх поспитав: Чого ж хочете, щоб Я вам зробив? Вони ж відказали Йому: Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один! А Ісус відказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся? Вони відказали Йому: Можемо. А Ісус їм сказав: Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано. Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана.
А Ісус їх покликав, і промовив до них: Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох.»
Про що ми думаємо, згадуючи страту Ісуса?
Комусь спадають на думку багато разів заспівані в церкві співи. Чи пригадується картина, статуя, зображення хреста, розп’яття, що знаменує страждання і скорботу Ісуса, розраду і сподівання в нашій скорботі і стражданні.
Чи ви замислюєтеся над людською жорстокістю, здатною винайти подібний вид страти, над жорстокістю, яка і нині плямує створений Богом світ.
Можливо, вам уявляються люди, що тісняться біля хреста, – хтось знущається з вмираючого, а хтось плаче. Можливо, у цій подумки намальованій картині знайшлося місце і для вас, ви теж є присутніми біля підніжжя хреста, і бачите, як Він помирає.
Зараз Марко приступить до оповідання про смерть Ісуса. Він хоче, щоб у нашій свідомості збереглося декілька образів, які допоможуть нам охопити увесь сенс події, – для самого Ісуса, для Ізраїлю, для світу і особисто для нас. У цьому епізоді він сіє насіння, з якого проростуть ці образи. У наступних розділах насіння почне набрякати, проросте і дасть плід, коли Ісус розділить з учнями останню трапезу, молитиметься в саду Гефсиманському, з’явиться перед владою і, нарешті, випустить дух. На цьому етапі євангельського оповідання краще розглядати зародки майбутніх подій один за другим.
Вже утретє Ісус урочисто попереджає учнів про Свою прийдешню долю. Страта не застигне Його зненацька – це невід’ємна частина покликання, яке Він усвідомлює, найпізніше, відколи в момент Його хрещення прозвучав голос, що повторив пророцтво Ісаї – до цього пророцтва Він тепер повертається детальніше. Основна частина Книги Ісаї (розділи 40-55) присвячена, разом з Богом, якомусь Помазаникові, або Месії, Який страждає і помирає за гріхи Ізраїлю і всього світу. Це «раб Господній», і наприкінці даного епізоду Ісус знову повертається до Ісаї 53, четвертої «пісні Раба Господнього», де з трепетом і благоговінням прославляється Його спокутна смерть.
Багато сучасних коментаторів вважають за неможливе, щоб Ісус так обдумано і зосереджено говорив про власну смерть. І Його послідовникам це здавалося неймовірним – от друге «сім’я», яке закладає в цьому епізоді Марко. Учні Ісуса не могли повірити, щоб з таким наміром Він вів їх в Єрусалим. Це ж немислимо, це страшно! Мислителі наступних століть намагалися знайти способи переказати життя Ісуса так, щоб хрест не кидав тінь на всю історію. У наші дні ці спроби тривають. Але в серці справжнього християнства завжди звучали ці Ісусові слова – Він повинен померти на хресті, і ця смерть – кульмінація усвідомленого покликання.
Знову і знову нам твердять, що це ознака справжнього християнства – компроміс з владою. (Тим більше, що образ хреста використовувався іноді для заохочення приватного благочестя на шкоду світовим перспективам.) Насправді, це неправда. От третє «сім’я», посіяне в цьому епізоді Марком.
Яків та Іван мріяли про те, як месіанське паломництво в Єрусалим перетвориться на тріумфальний хід і вони сядуть по праву і ліву руку Ісуса, коли Він займе Свій престол. Хіба вони не чули Його слів про страждання, смерть, воскресіння? Чули, але прийняли грізне попередження за метафору, щось подібне до: «Нам доведеться нелегко, але в результаті ми переможемо». Для Марка, як і для Ісуса, розп’яття – не сумний епізод, який треба пережити на шляху до щасливого кінця. Жертва Ісуса і є єдиний Божий спосіб перевернути з ніг на голову світську владу і правління. Наприкінці свого монологу Ісус цитує Гімн Раба: «…Душу Свою дати на викуп за багатьох», і затверджує думку, з якою явно погодився б Ісая: Царство Боже перевертає всі світські уявлення про владу і славу з ніг на голову, вивертає їх навиворіт.
Це перше в тексті Марка розгорнуте і повне висловлювання про суть хреста в цій ситуації звучить передусім як політичне твердження. Сенс хреста не зводиться тільки до прощення наших гріхів Богом через смерть Ісуса (хоча, зрозуміло, це – важлива складова). Це Божий спосіб привести нас і весь світ до ладу, а тому хрест кидає виклик будь-якій системі, яка також претендує на порядок і справедливість, а вміє тільки одне: ставити одних людей вище за інших. Яків та Іван неправильно розуміють наміри Ісуса з тієї ж самої причини, по якій багато мислителів наступних віків, аж до нашого часу, відчайдушно намагаються знайти якийсь спосіб зберегти Ісуса, але викинути хрест: розп’яття ставить під сумнів усю нашу славу і гордість. От він, політичний сенс Ісусового служіння – і дуже небезпечний політичний сенс.
Бесіда Ісуса з цією честолюбною парочкою стає четвертим «сім’ям», посіяним для нас Марком: «Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?» Напружені, важкі слова. «Чаша» – чи не чаша це Божого гніву, про яку пророкував Єремія? Зараз, як і в саду (14:36) Гефсиманському, Ісус стоїть віч-на-віч з грізною реальністю: зло, що переповнило весь світ і Ізраїль особливо, от-от накличе справедливу кару Божу. Ця кара завжди приймає конкретні форми: у Старому Заповіті на місто Боже і народ Божий обрушуються ворожі нашестя. Місія Ісуса – перейняти усю силу цього гніву на Себе.
«Хрищення» нагадує нам про те, з чого почалася уся історія. Хрищення, прийняте Ісусом від Івана, відкриває Його покликання Месії, що страждає, з якого починається новий народ Заповіту, і Його смерть, що невідступно насувається, – також хрищення, занурення в пучину смерті, яка омиє гріх. Деякі з перших християн саме так розуміли власне хрещення і його зв’язок з хрещенням Ісуса (Рим. 6:3-11; Кол. 2:11-15). Якщо ми намагаємося побачити смерть Ісуса Марковими очима, то в першу чергу треба дозволити зав’язатися і прорости цьому «насінню».
І останнє «сім’я» – слова Ісуса про тих, хто сяде по праву і ліву руку від Нього. Яків та Іван самі не знають, чого просять, але нехай Марків читач протримається ще кілька напружених розділів, і сенс відкриється йому. Коли Ісус «сяде в славі» і двоє будуть по правому і по лівому боки від Нього, це буде – на хресті. Марко залишив нам виразну, приголомшливу картину і справжньої слави Царства, і істинного сенсу цієї смерті. А тепер він ретельно поливатиме своє насіння, і чекатиме, поки воно проросте.
І ми, у трепетному чеканні плодів, зосередимося знову на одній з головних тем цих розділів Марка – слідування за Ісусом. Придивившись до намальованої ним картини, ми теж можемо здивуватися, злякатися і відсахнутися. Але Ісус здійснює Свій шлях в Єрусалим, перевертаючи з ніг на голову всі світські цінності, систему влади і її противаг, віддаючи Своє життя в жертву за багатьох. Щоб прийняти Його жертву, нам залишається одно – йти за Ним.