«Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди. Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх. Таке було свідоцтво часу свого, на що я поставлений був за проповідника та за апостола, правду кажу, не обманюю, за вчителя поганів у вірі та в правді.»
Коли ви у черговий раз складали б список людей, за яких вам хотілося б помолитися, кого б ви туди записали?
Більшість з нас почала б з тих, кого ми знаємо і любимо найбільше: наш чоловік (дружина), наші діти, наші батьки; інші близькі родичі; друзі, яких ми часто бачимо, про яких добре пам’ятаємо; хворі чи вмираючі. Молитовні списки часто виглядають як концентричні кола, де ми самі в центрі – і, поза сумнівом, ми переконаємося, що, коли ми просимо про різні потреби, усе зациклене на нас, на нашому власному житті, нашій роботі, наших обов’язках, наших турботах.
Павло, звичайно, молиться про своїх друзів і родичів; ми знаємо це, оскільки він постійно про це говорить. Але в цьому уривку він наполягає, щоб ми почали, так би мовити, з іншого кінця. Ми повинні молитися за людей, які «тримають» світ, правителів, керівників і володарів. Для багатьох сучасних християн, особливо для тих, хто (як я) виріс на заході і ніколи не стикався у своїй власній країні з війною чи безладами, це часто здається дуже нейтральним. Ми задоволені (більш менш) нашими демократичними порядками, нашою урядовою системою. Ми голосуємо кожні декілька років, ми беремо участь час від часу в опитуваннях громадської думки, і відчуваємо, що живемо у вільному суспільстві. Ми особливо не прагнемо змінювати систему. Так, ми б хотіли, щоб наші політики розпоряджалися нашими податками ефективніше, ми бурчимо з приводу деяких дій наших правителів, але їх вчинки не змушують нас схиляти коліна в молитві за них, щоб просити Бога керувати ними і вести їх до покращення світу для всіх нас. Безліч християн, які відносно задоволені своєю країною, схильні думати, що молитви про царів і уряди – занадто нудна, конформістська річ, щоб цим займатися. Це схоже на підтримку статус-кво.
Але уявіть, що ви живете (як багато читачів цієї книги) у країнах, де вже багато років нестабільний уряд, можливо, тиранія. Уявіть, що ви живете в страху перед дзвінком у двері вночі, що означає, що прийшла таємна поліція, щоб схопити когось з вас, кого, можливо, катуватимуть або уб’ють. Уявіть, що «уряд» знає про це, бере участь у цьому або навіть багато в чому відповідальний за це. Хіба ви не просили б день і ніч про хороших, сильних, мудрих, справедливих правителів, які захищатимуть ваш світ і перешкоджатимуть тиранам і цинічним владолюбам досягати своїх цілей?
І, оскільки ми тепер живемо в такому маленькому світі, де новини, відеозйомка і звук виступів і інтерв’ю можуть облетіти весь світ у лічені секунди, де страждання в Судані можуть негайно з’явитися на екранах в Америці або Новій Зеландії, то невже ми не повинні всі об’єднатися в молитві про добрі уряди в багатьох інших країнах світу, за ООН і всіх, хто прагне впливати на голови держав? Цей хід думок точно приводить нас до того, що євреї зрозуміли в першому столітті. Вони страждали від переслідувань і несправедливих правителів впродовж поколінь. Язичницькі монархи часто намагалися викоренити юдейську релігію. Знову і знову євреї благали Бога, щоб Він повалив тих тиранів-пригноблювачів і дав свободу, як Він зробив з фараоном під час Виходу. Але вони також зрозуміли важливий урок, як поводитися, чекаючи позбавлення від Бога. Коли вони були в полоні у Вавилоні і пристрасно бажали, щоб Вавилон був повержений, а вони могли б знову повернутися додому, пророк Єремія (29:7) сказав їм, що в цей період очікування вони повинні заспокоїтися, жити звичайним життям і молитися Богові за Вавилон. Якщо Вавилон житиме мирно, то і в них буде мир.
Я вже чую протести деяких ревних християн. Це недозволенна поступка! Звичайно, ми повинні молитися проти язичницьких правителів. Вони експлуатують своїх громадян, вони пригноблюють їх, вони творять беззаконня і за це мають бути повалені. Мабуть, частково це вірно. Але шляхи Божі – не наші шляхи, і Він не обов’язково робить так, як ми того хочемо. Можна призвати пророків, щоб проповідувати проти тиранічних режимів. Але звичайним людям краще займатися своїми справами, жити мирно, піклуватися про сім’ю, звершувати богослужіння, у жодному разі не чекаючи того жахливого безладу, який буває, коли уряди нестійкі чи коли відбувається боротьба за владу у владних структурах.
Це зрозуміли багато євреїв за часів Ісуса. Римляни змусили усі скорені ними народи молитися імператорові, волаючи до нього як до володаря і рятівника. Але римляни зрозуміли, що це не працюватиме з євреями, які вважали, що є тільки один Бог; отже, завойовники дозволили їм молитися своєму Богові за імператора. Це контекст ставлення перших християн до молитви за можновладців.
І зверніть увагу, як Павло це оцінює. Просіть за всю владу – бо це «приємне Спасителеві нашому Богові»! Є тільки один рятівник, і це не Цезар, або якась інша людина, як би вона не була могутньою. Проте те, що здається нам дивним – молитва за владу, навіть за язичницьку, те стане частиною задуму Божого про поширення Благої звістки по всьому світу. Коли правителі роблять свою справу, то, навіть якщо вони самі не визнають Бога, вони створюють мир і соціальну стабільність, яка дозволяє людям спокійно поклонятися Богові та створювати сім’ї і громади, які прагнуть до святості.
Зокрема, коли в країнах мир, простіше проповідувати Благу звістку. Бог хоче, щоб люди всіх рас, кольорів шкіри і мов прийшли до Нього і набули істинного «спасіння». Вірші 4 і 7 вказують на те, що молитва за мир – це частина апостольської місії, націленої на досягнення цього спасіння.
Павло знову заявляє про свій єврейський монотеїзм, помістивши його в центр своїх міркувань: апостол нагадує своїм адресатам основи правильного сприйняття молитви за правителів. Вони не боги, бо є тільки єдиний Бог. При цьому ніхто з правителів не може стверджувати, що він – втілене божество, бо є тільки одна людина, яка «Посередник між Богом та людьми», – Ісус. Вірш 5 швидше схожий на 1Кор. 8:6: він пропонує дивне перетворення єврейського монотеїзму, де Ісус опиняється в центрі картини. Як і там, таке уявлення про Бога запобігає можливості поклоніння земним правителям, і заохочує нас замість цього молитися за них Богові. Відмінність від єврейського монотеїзму в тому, що це уявлення про Нього зосереджене на Ісусі, Який помер як визволитель гріхів всього світу (в. 6), і це означає, що новина про цього єдиного Бога, цього Спасителя, повинна тепер поширитися світом.
Як часто можна виявити в текстах Нового Заповіту, заклик до молитви – це також запрошення подумати: про Бога і світ, і про задум Божий для всього людства. Не задовольняйтеся гаслами цього світу, які пропонують, щоб ви або поклонялися існуючій політичній системі, або намагалися її повалити. Спробуйте замість цього молитися за ваших правителів, і ви побачите не лише те, що Бог зробить у вашому суспільстві, але і те, як ваша власна позиція стане твердою, преображеною і зрілою.