Ми починаємо із Євангелія від Марка не тому, що воно найпростіше чи найкоротше, а тому, що його, мабуть, знали і використовували Матвій і Лука. Тож воно є першим повним Євангелієм, яким володіла Церква.
Нам відомо, що першим Євангеліє написав Матвій, але він написав його арамейською мовою; хто ж згодом виготовив грецьке видання цього Євангелія, найімовірніше, використовував уже готове Євангеліє Марка.
* * *
У ніч, коли Юда зрадив Ісуса і начальники вибраного народу ув’язнили Його, між деревами та чагарями Оливного саду блукав хлопчина 10-15-річного віку, єдиний сторонній глядач серед усіх присутніх.
Одягнений лише хіба в якесь простирадло, намагався, щоб його не помітили ні апостоли, які, без сумніву, відіслали б його додому, ані жовніри, що прийшли ув’язнити Ісуса. Але саме один з них цієї місячної ночі зауважує щось біле, що ворушиться поміж деревами, і його охоплює цікавість, що б це могло бути. Жовнір швидко прямує до білої плями в темряві, хапає білизну, але вона залишається в його руках, бо прудкий хлопець викручується і втікає нагий геть.
Цей маловажливий для подій тієї ночі епізод описаний двома віршами лише в другому Євангелії (Мр. 14:51-52), і коментатори одностайно вбачають у цьому хлопчині саме Марка, автора другого Євангелія. Зрозуміло, що лише він пам’ятає цю подію, якої, мабуть, і не зауважили заспані та охоплені страхом перед жовнірами апостоли.
У Діях Апостолів ми декілька разів зустрічаємося з однією постаттю під ім’ям Іван (Дії 13:5-39), Іван-Марко (Дії 12:12-25) чи просто Марко (Дії 15:39). Із розповідей книги Дій чітко видно, що це була одна і та ж особа. На підставі цих та деяких інших відомостей із послань Павла і Петра маємо змогу відтворити деякі штрихи з його життя.
Він був сином однієї вдови, званої Марією, яка мала в Єрусалимі досить великий дім, оскільки в ньому сходилися перші християни Святого Міста на свої зібрання. До дому Марії пішов Петро після свого чудесного визволення із в’язниці (Дії 12:12-17) у час Пасхи 44-го року. Марко був також двоюрідним братом Варнави, одного з найбільше поважаних християн в Єрусалимі й довіреної особи апостолів.
Після відвідин Антіохії Сирійської, метою яких було довідатися про стан християнського життя в цьому місті, Варнава повертається назад до Єрусалиму – уже разом із Павлом, наверненим кілька років тому, приносячи переслідуваним і нужденним братам в Єрусалимі пожертви від антіохійських християн. Повертаючись до Антіохії після короткого побуту в Єрусалимі, Павло і Варнава забирають зі собою також і юного Марка (Дії 12:25) і разом з ним вирушають з Антіохії в першу місійну подорож: спочатку вони переходять острів Кіпр, а згодом висідають у Малій Азії (сучасна Туреччина).
Павло має намір прямувати в глиб країни, проповідуючи Євангеліє в тих містах, де, як він знав, жило багато юдеїв. Але юний Марко більше не хоче продовжувати цієї незручної і небезпечної подорожі. Лука лише мимохідь згадує, що Іван (Марко) відлучився від них і повернувся до Єрусалиму (Дії 13:3). Правдоподібно, це була прикра подія для обох, особливо для Павла. Марко став також причиною незгоди та розлуки між Павлом і Варнавою, коли кілька років по тому вони готувалися до другої місійної подорожі: Варнава хотів узяти із собою свого двоюрідного брата, а Павло не погоджувався з цим.
Так Варнава знову вирушив із Марком відвідати християн на Кіпрі, а Павло з одним іншим товаришем повернувся до християн у Малій Азії (Дії 15:36-41).
З часом незгода, правдоподібно, вгамувалася, і Марко знову став співпрацівником Павла. У 60-61-му рр. апостол перебуває в ув’язненні в Римі, очікуючи на суд, що, на думку Павла, мав розв’язатися позитивно. У листі до свого товариша Филимона (Филим. 1:24) він переказує йому вітання від тих, хто був поряд з ним під час ув’язнення, і між ними згадує Марка. Пишучи в той самий час до християн у Колосах, він також передає їм вітання від Марка, двоюрідного брата Варнави, що був для нього розрадою в ув’язненні, і навіть просить його добре прийняти, позаяк Марко мав завітати в їхні краї (Кол. 4:10-11).
Через декілька років Павло був знову ув’язнений, але цього разу поряд з ним перебував лише Лука. Пишучи до свого учня Тимофія до Ефесу, апостол прохає його прибути до Риму і привести зі собою Марка, що, як каже Павло, був йому «потрібний для служби» – можливо, тієї служби, яку він міг якимось чином провадити, незважаючи на ув’язнення (2 Тим. 4:9-12), себто написання послань.
Одну вістку знаходимо також у Петрових посланнях: наприкінці свого першого послання, написаного з «Вавилону» (себто з Риму), Петро теж передає вітання вірним на Сході від Марка, називаючи його своїм «сином», оскільки, правдоподібно, він привів його до християнства, уділивши йому хрещення й навчивши основ віри. Тож в останні роки життя глави апостолів Марко перебуває в Римі разом з Петром.
Цю відомість, що про неї лише мимохідь згадано в Петровому посланні, підтверджує й старовинна християнська традиція, називаючи Марка Петровим «перекладачем». Згідно з цією традицією з їхньої співпраці зродилося Євангеліє. Марко написав його в Римі після смерти Петра, коли стала відчутною потреба зафіксувати на письмі спомини апостола про життя та проповідь Ісуса, що інакше були б безповоротно втрачені. Немає сумніву, що ніхто не міг виконати цієї справи краще від Марка.
Очевидно, не виключено, що, окрім проповіді Петра, Марко використовував також і інші джерела.