«А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон. Так і Христос, не Сам Він прославив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Як і на іншому місці говорить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим. Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння, і від Бога був названий Первосвящеником за чином Мелхиседековим.»
Один мій знайомий пішов батьковими стопами, щоб включитися в батьківський бізнес. Звучить непогано: прямо після закінчення коледжу хлопець усаджується в просторому кабінеті поряд з батьківським, вчиться справі, щоб у належний термін самому узяти його в руки, управляти компанією і жити щасливо – грати в гольф, пригощатися на бізнес-ланчах, їздити у відрядження і так далі.
Насправді відбулося не так привабливо. По-перше, мій знайомий почав працювати в пору кризи, коли в компанії грошей не вистачало навіть на пристойний ланч, не кажучи вже про зарубіжні поїздки. Більше того, батько вимагав, щоб син вивчав справу із самого низу. Йому довелося працювати в майстернях пліч-о-пліч з досвідченими механіками. Оглядати склади, запам’ятовувати, звідки надходить сировина, розбиратися, що до чого. Потім він відправився у світ не як мандрівник, а як роз’їзний торговець, що рекламував похмурим клієнтам те, що вони зовсім не збиралися купувати. І в бухгалтерському відділі він сидів, складаючи величезні, неслухняні числа, в яких відбивається успіх або поразка. І лише коли він досконально вникнув у кожну галузь бізнесу, батько надав йому окремий кабінет. Навіть це був тільки початок. Тепер наш герой вчився керувати, управляти працівниками в пору страйків і наростаючих вимог профспілок, вчився представляти свою справу в країні і у світі, пов’язувати бізнес з політикою. Поступово він зрозумів, що означає бути сином свого батька. До цієї ролі він був призначений від народження, проте знадобилося довге виховання, суттєві зусилля.
Цей приклад допомагає мені зрозуміти один з найбільш загадкових виразів цього послання, на який ми натикаємося у вірші 8: «Навчився послуху з того, що вистраждав був». Здавалося б (каже нам автор) Син Божий народжений для того, щоб розділити з Отцем владу над світом, славу і блаженство. Але ні – Бог, Отець Ісуса, Творець світу, так відданий Своєму творінню, хоча воно відхилилося від вірного шляху, збилося, що і Свого сина учить піклуватися про це творіння, на Нього покладає завдання – врятувати людей, що загрузли в гріху. Син повинен пізнати і все вище в творінні Отця, і всі вади, Він навчиться послуху і стражданню не тому, що Бог схильний до садизму і хоче влаштувати Своєму єдиному синові «веселе» життя, а тому, що світ, створений і улюблений Богом, повний болю і зла, і Син повинен пройти через його муку і пітьму, щоб врятувати цей світ.
От про що каже вірш 9: Ісус став «вдосконаленим». Грецьке слово означає «досконалий і цілісний». Це не означає, що раніше Він був недосконалим, гріховним, проте усієї повноти синівства Він досягає через досвід болю і скорботи, розділивши скорботу Отця про світ, що заблукав. Так в усій повноті та істинності розкривається спочатку властива Йому природа.
І лише завдяки тому, що Син, так би мовити, на практиці пізнає синівство, виявляється здійснимою і друга частина Його місії. Автор послання, як багато ранньохристиянських мислителів, співвідносить різні біблійні висловлювання про Месію, зокрема Пс. 110, де він названий священиком. У вірші 5, як і в 1:5, цитується Пс. 2:7, де Бог звертається до щойно помазаного царя Ізраїлю: «Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив», але тепер ця цитата співвідноситься з Пс. 110:4 і набуває несподіване звучання: Месія стає також священиком і священиком особливого роду або «чину» – «за чином Мелхиседековим».
На цьому місці багато читачів запинаються: «Годі, ніколи я нічого не зрозумію». Але, на щастя, у наступному уривку (починаючи з вірша 11) автор послання обговорює якраз таку реакцію. Він знає: зрозуміти нелегко, але якщо ми згодні старанно слухати, він поступово пояснить усе. (З приводу нашого рівня сприйняття йому теж є що сказати: він закликає нас швидше дорослішати і вникати в його складні побудови.) Але поки що ми стоїмо на твердій землі. Пс. 110, який частіше за інших цитується в Новому Заповіті, починається словами, які процитовані в 1:13: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!». Цій же меті служить цитата з Пс. 8, на яку ми наштовхнулися в розділі 2: усе скорено під ноги Месії. І тепер Послання до Євреїв заглядає глибше в таємниці псалму, розбираючи нову думку: Бог призначив Ісуса також і первосвящеником за якимсь особливим «чином».
У тексті підкреслюється реальність цього призначення – така воля Божа, а не бажання Ісуса. Автор знає, що його сучасники критикують християнство і самого Ісуса за привласнення ролі, яка раз і назавжди відводилася Єрусалимському Храму і його офіційним служителям (первосвященикам, священикам і так далі). Стає очевидно, що віра в Ісуса скасовує, робить непотрібним усе, що відбувається в Храмі і сам Храм – аргументація цього розділу робить ще один крок у цьому напрямі. Але суть у тому, що священство належить Ісусу як Месії спочатку, по волі Божій. З Писань ясно виходить, що, посилаючи на землю Месію, Бог робить Його священиком, причому священиком нового «чину».
Вражаючий образ, який з’являється перед нами у вірші 7, позбавляє від всяких недобрих думок щодо переваги або зарозумілості Ісуса: авторові пам’ятні страждання Ісуса в саду Гефсиманському, описані Марком (14:33-42), Матвієм і Лукою, і він відтворює животрепетні деталі – «голосіння», «сльози», напружену, до смертного поту, молитву про позбавлення. І тоді (про це говорить наступний вірш) він пізнав усю міру послуху: Він молився Тому, хто був владний врятувати Його від смерті, але Бог не став Його рятувати. Він молився про порятунок, а у відповідь почув – «Не буде!» Тільки так міг Ісус до кінця осягнути суть синівства. У цьому і була відповідь: молитва, як це часто буває, перетворилася на прийняття: «Нехай буде воля Твоя!» Тільки так міг Ісус стати первосвящеником, яким призначив Йому бути Бог: здатним розділити з нами найтемніші моменти нашого існування.