У наш час Дружба виникає так само. Звичайно, для нас спільна діяльність, а отже, й товаришування, з якого постає Дружба, часто не буде фізичним заняттям, таким, як полювання чи битва. Це може бути спільна релігія, спільне навчання, спільна професія, навіть спільний відпочинок. Всі, хто поділяє наші зацікавлення, будуть нашими товаришами, але ті один чи два, чи троє, які поділяють з нами більше, будуть нашими Друзями. У цій категорії любови, як сказав Емерсон[1], «Ти мене любиш?» означає «Ти бачиш ту саму правду?». Чи принаймні: „Ти не байдужий до тієї самої правди?“. Чоловік, який погоджується з нами, що якесь питання, яке мало турбує інших, є надзвичайно важливим, може бути нашим Другом. Він не повинен цілковито і в усьому погоджуватися з нами.
Зауважмо, що Дружба повторює характер Товаришування, яке було його матрицею, на індивідуальнішому і менш соціяльно необхідному рівні. Товаришування існувало між людьми, які робили щось разом: полювали, вчилися, малювали тощо. Друзі також робитимуть щось разом, але це „щось“ – більш внутрішнє, менш популярне, яке важче піддається визначенню; вони все ще мисливці, але за якоюсь нематеріяльною здобиччю; вони все ще співпрацюють, але в справі, яка не турбує чи ще не турбує світ; вони все ще спільно подорожують, але в мандрівці іншого типу. Таким чином, ми зображаємо закоханих віч-на-віч, а Друзів пліч-о-пліч; їхній погляд звернений уперед.
Саме тому ті нещасні люди, які просто „хочуть друзів“, ніколи не будуть їх мати. Сам стан Дружби вимагає, щоб ми хотіли ще щось, крім Друзів. Там, де справжня відповідь на питання «Ти бачиш ту саму правду?» буде „Я нічого не бачу, і мені байдуже до правди; я лише хочу Друга“, не може зав’язатися жодна Дружба – хоча може виникнути Прив’язаність. Такій Дружбі не буде про що дружити; а Дружба мусить бути про щось, навіть якщо це тільки захоплення доміно чи білими мишами. Ті, які нічого не мають, не можуть нічим поділитися; ті, котрі нікуди не вирушають, не можуть мати компаньйонів мандрівки.
Коли двоє людей відкривають для себе, що вони перебувають на тому самому таємному шляху, і є особами протилежної статі, дружба між ними може дуже скоро – деколи упродовж пів години – перерости в еротичну любов. Якщо тільки вони фізично не є неприємними один одному або якщо тільки хтось із них чи вони обоє вже не люблять когось іншого, то рано чи пізно це таки станеться, будьмо певні. І навпаки, еротична любов може призвести до Дружби між закоханими. Але це, аж ніяк не затираючи різниці між двома типами любови, виводить її на ясне світло. Якщо хтось, хто спочатку, у глибокому і повному сенсі, був вашим Другом, поступово чи раптово стає також вашим коханим, ви, звичайно, не захочете розділити еротичну любов Коханої особи з кимось третім. Але ви зовсім не будете ревнувати спільну Дружбу. Ніщо так не збагачує еротичну любов, як відкриття, що Кохана особа може глибоко, правдиво і спонтанно приєднатися до кола ваших Друзів: відчути, що не лише ми двоє поєднані еротичною любов’ю, але ми троє або четверо, або п’ятеро подорожуємо в тій самій мандрівці, всі маємо спільне бачення.
Співіснування Дружби та Еросу може також наштовхнути когось із сучасників на думку про те, що Дружба – це насправді любов і навіть така ж велика, як Ерос. Припустімо, що вам пощастило, ви закохалися й одружилися зі своїм Другом. А тепер припустімо, що перед вами стоїть вибір: „Або ви двоє перестанете бути закоханими і назавжди залишитеся спільними шукачами того самого Бога, тієї самої краси, тієї самої правди, або, втративши все це, збережете, впродовж усього вашого життя екстаз і пристрасть, всі дива і дикі бажання Еросу. Вибирайте, що вам більше подобається“. Що нам слід обрати? Здійснивши який вибір, ми не пошкодуємо, що прийняли саме таке рішення?
[1] Очевидно, йдеться про Ральфа Волдо Емерсона (Ralph Waldo Emerson, 1803-1882) – американського есеїста, поета і філософа, одного з найвидатніших мислителів і письменників США. У своєму есе «Природа» («Nature», 1836) Емерсон першим озвучив і сформулював філософію трансценденталізму.