«Коли діти маленькі, дайте їм глибоке коріння; коли ж дорослішатимуть, дайте їм крила». (ІНДІЯНСЬКЕ ПРИСЛІВ’Я)
Особливим завданням батька є навчити дітей відкривати для себе красу життя, цінувати й розвивати її. Збайдужіння до життя, яке відчувають молоді люди, часто віддзеркалює атмосферу відсутности радости життя в родинних домівках, де вони зростали. Нехіть батька до власного життя, яка виявляється чи то в схильності до депресій, чи то в агресивному ставленні до ближніх, особливо членів сім’ї, призводить до того, що діти так само не можуть оцінити гідности, цінности й краси власного існування. Не вміють радіти життю, бо їх цього не навчили їхні батьки.
Одне з найважливіших завдань батьківського виховання полягає в тому, щоб постійно демонструвати й наголошувати дітям, що людське життя – найбільша цінність на землі. Зрілі батьки зачинають нове життя під впливом взаємної любови та любови до тієї нової людини, яку хочуть привести на світ. Відповідальні й зрілі батьки, народивши нове життя, піклуються про нього, плекають його, бо усвідомлюють, що воно – це ласка та великий дар. Народження нового життя є продовженням ласки й дару життя, отриманого від Бога. Дитина вчиться радіти життю, беручи участь у радості життя батька й матері. Бо перш ніж сама відкриє для себе радість життя, черпатиме її з радости життя батьків.
Основне джерело радости життя для дитини – взаємна любов батьків. Дитина тішиться життям, якщо є свідком взаємної любови батька й матері. Коли батьки кохають одне одного, намагаються створити в сім’ї атмосферу безпеки, є взаємно доброзичливими й чуйними, то не мусять переконувати своїх дітей у тому, що людське життя має сенс, що воно добре й що варто задля нього працювати. Діти відкривають красу життя тоді, коли долучаються до радости життя своїх батьків. Батьківська любов є для дитини найліпшим визнанням цінности її життя.