«Маленький хлопчик каже своєму коникові (не пам’ятаю, чи то був коник-гойдалка чи кінь на коліщатках): “Бачиш, конику, у тебе немає матусі, а в мене є, ти не маєш татка, а я маю. Але я все одно такий самий самотній у цьому світі, як і ти”». (Я. КОРЧАК)
Батьки налагоджують тісні стосунки зі своїми дітьми зокрема тоді, коли вирушають разом з ними у світ і спільно відкривають його для себе. Маленькі діти, відкриваючи різноманітні чудеса цього світу, відчувають потребу постійно ділитися своїми незвичайними відкриттями з батьками. Саме тому нерідко доволі наполегливо намагаються звернути на себе увагу: вимагають супроводжувати й слухати їх, а також поділяти їхнє здивування незвичайними речами та явищами.
Діти, якими батьки не надто цікавляться й котрим присвячують замало уваги, часто втрачають здатність захоплюватися зовнішнім світом, замикаються в собі та втікають у власний світ дитячих, фантастичних мрій. Надмірне мрійництво призводить до того, що діти самоусуваються із середовища однолітків і стають замкнутими та скритними. Згодом з кожним роком їхня ізоляція і страхи перед світом лише поглиблюються. Спілкуватися з ровесниками їм стає чимраз важче. Вони бояться виходити у світ, бо він здається їм сповненим загроз, неприязні й небезпек. Діти, яким батьки не допомагають пізнавати світ, нерідко також нудьгують.
Дитина з ентузіязмом відкриває світ тоді, коли її в цій мандрівці супроводжує батько. Це він каже дитині, що вона пізнає та що відчуває. Діти часто вимагають від своїх батьків не лише присутности, а й активної і творчої участи. Ставлять запитання, просять пояснень, охоче слухають відповіді. Ознакою того, що дитині подобається відкривати світ, є її коментарі або повторювання за батьками, часто дослівне, почутої інформації. Діти, які відчувають з боку батьків увагу та почуваються в безпеці, вміють бавитися на самоті й тішитися творчим життям уже від наймолодших літ.