«Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава. А плід правди сіється творцями миру.»
Як пояснював некролог знаменитої актриси, усе почалося з хибного діагнозу. Вона не була особливо старою: трохи за шістдесят. За нашими мірками не вік, але лікар прогледів тривожні ознаки. А коли вона поскаржилася на біль, було вже пізно. Згоріла за якісь лічені місяці.
При всьому прогресі медицини, історія типова. Людина думає, що вона здорова, а зсередини її роз’їдає згубна гнилизна…
Про це і пише Яків. Звичайно, він має на увазі не фізичну хворобу (хоча хвороби духовні та фізичні іноді йдуть рука об руку, і складно сказати, яка з них провокує яку). Він говорить про «гірку заздрість і сварку»: про людей, які чіпляються і чіпляються, і не можуть сказати приємного слова без того, щоб не додати до нього капость. Для тих, хто поводиться так само і вважає це сумісним з християнством, в Якова заготовлене суворе застереження: усе це порожні претензії, каже Яків, і неправда на правду (в. 14).
Діагноз цим не обмежується. Яків вже сказав, що язик запалюється від геєни. Зараз він додає, що подібний склад розуму інспірується світом бісів (в. 15). Звичайно, подібні розмови можуть здаватися мудрими. І циніки часто сходять за мудреців. Проте нічого дивного в цьому немає: демонічний розум не стане занадто легко видавати своє походження.
Отже, є два види мудрості. Для нас це дуже актуально, оскільки тисячі людей по всьому світу ситі по горло тим, як управляються їх країни, як поводиться поліція, як діє світова економіка. Частенько їх обурення повністю виправдане (як воно було виправданим і за часів Якова). Проте перед народом Божим стоїть завдання говорити правду про світ і про різницю між правдою і неправдою, не перетворюючись на вічних буркотунів. Бо в деяких схоже, уся «мудрість» пішла в здатність лаяти все і вся. Адже скільки ще у світі є краси і любові, щедрості та доброти! Учні Ісуса повинні не лише констатувати факт, що благо існує, але і множити його. Як мовиться краще запалити світло, ніж проклинати пітьму.
Ісус говорив, що «миротворці» блаженні. Про це нагадує і Яків (в. 18), а в наступному розділі він скаже ще про сварки і конфлікти. Якщо дозволити духу сварливості спровокувати причіпки і лихослів’я, не лише миру не буде: виникне атмосфера страху, гніву і підозрілості, яка часто призводить до сутичок і воєн.
Де ж вихід? Серед застережень ми знаходимо у в. 17 чудову, хоча і лаконічну, згадку про «мудрість, що сходить зверху».
Ще на початку послання Яків пояснив, що Бог дасть мудрість всякому, хто попросить про неї з вірою. Зараз він розповідає, як це буває. Причому очевидно, що під «мудрістю» не мається на увазі набір інформації. Не маються на увазі і навички у сфері управління, лідерства, переговорів, наукових досліджень. Йдеться про мудрість значно глибшу, «чисту, спокійну, лагідну, покірливу, повну милосердя та добрих плодів, безсторонню та нелукаву». Звичайно, людина безглузда та уїдлива (з тих, яких Яків описує вище) лише усміхнеться на цей опис. У наше цинічне століття люди лагідні і зговірливі здаються слабаками і простаками, які не розуміють, як брудно влаштований світ.
Між тим тут немає і сліду наївності. Просто цих властивостей складно набути і складно зберегти: потрібні колосальні зусилля, включаючи молитву і навіть певну аскезу (і навіть тоді результат з’явиться не відразу). Опис, який дає Яків, варто прочитати повільно і неспішно, вдумуючись у кожне слово і зіставляючи його зі своїм життям. Можливо, має сенс згадати про ситуації і особливо про людей, через яких важко поводитися так само, і потім помолитися про силу, про мудрість зверху, про здатність зберегти витримку, коли вона знадобиться.
Уявимо собі таку картину. Допустимо, ви живете в селі або працюєте в коледжі, на заводі або на фермі. І допустимо, одні ваші повсякденні знайомі подібні тим, що описані у в. 16, а інші подібні тим, що описані у в. 17. З ким би ви більш охоче зустрілися на вулиці? З ким би більш охоче жили по сусідству? Відповідь напрошується сама собою. Завдання ж полягає в тому, щоб самому стати таким сусідом. І тут обов’язково потрібна мудрість «зверху». Про неї молитимемося. Триматимемося.