«Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них. Їм відкрито було, що вони не для себе самих, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благовісників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися Анголи. Тому то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благодать, що приноситься вам в з’явленні Ісуса Христа. Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливостей вашого невідання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: Будьте святі, Я бо святий! І коли ви Отцем звете Того, Хто кожного, не зважаючи на особу, судить за вчинок, то в страху провадьте час вашого тимчасового замешкання. І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закладинами світу, але був з’явлений вам за останнього часу. Через Нього ви віруєте в Бога, що з мертвих Його воскресив та дав славу Йому, щоб була ваша віра й надія на Бога.»
Джон зайшов у крамницю лахмітника, що в місті неподалік від нашого. Без якоїсь особливої мети він тинявся, роздивляючись вітрини. І раптом погляд його впав на чашу, що відразу привернула його увагу. Вона була шириною сантиметрів у двадцять. Колишній власник зробив з неї горщик для квітів: на дні ще залишилися шматочки землі і декілька листків. Чаша виглядала тріснутою, і хазяїн крамниці явно не надавав їй значення. Вона лежала під купою книг, пляшок і всякого дрантя.
Джон акуратно дістав чашу, потім, приховуючи радість, розплатився і поніс додому. Удома він як можна обережніше став її чистити: ще в крамниці він зрозумів (на відміну від лахмітника), що перед ним вишуканий фарфор. Джон склеїв тріщину, а дно розчистив від землі і бруду. Чаша засяяла як новенька. Він поставив її на видне місце в кімнаті, біля трьох декоративних яєць і показував гостям. Ті захоплено ахали.
А що, якщо в крамницю заявився б колишній власник? (Ніби, давайте чашу назад: саджатиму в неї квіти.) Лахмітник відіслав би його до Джона. Проте Джон був би в повному праві відповісти: усе, час сплив. Не лише гроші заплачені, але чаша почищена, полагоджена і отримала нове вживання. Врешті-решт, не для того майстер над нею трудився, щоб у неї ставили квіти.
Благовістя полягає в тому, що ми подібні до цієї чаші. Ключове слово в цьому уривку – «відкуплені» (в. 18). Нас «відкупили» як пошарпаний предмет у крамниці старих речей. А раніше – для яких тільки цілей, часом найбезглуздіших, ми себе не використовували! Але Бог увійшов до крамниці і заплатив за нас величезну ціну: кров’ю Христовою, Сина Свого. Тут ми бачимо явну алюзію на жертовного агнця (передусім, пасхального, який заколювався на згадку про «викуп» Богом народу Свого, Ізраїлю, з єгипетського рабства). Петро проголошує: жертовна смерть Ісуса стала новим викупом. Саме за цим прийшов Ісус. Саме таким був задум Божий спочатку.
Це пояснює (якщо перескочити до середини уривка, в. 13-17), чому Петро закликає читачів (у тому числі нас!) до життя, яке так разюче відрізняється від «нормального». Згадаємо аналогію з чашею. Ми – ця чаша, куплена, очищена і вжита іншим чином, набагато поважнішим, ніж зображувати із себе горщик з квітами. Про це не можна забувати і не можна дозволяти колишнім власникам затребувати себе назад (в. 14). Замислимося! Петро характеризує колишній стан як «невідання»: ми не знали, для чого створені. А тепер знаємо. Тепер ми очищені для більш вишуканого вжитку. Значить, і жити потрібно відповідно.
«Святість» – це повна і абсолютна відокремленість для Бога. Тут є покликання, спрямоване до майбутнього, до славної надії на те, що станеться при другому пришесті Ісуса (в. 13), і на вселенський суд, коли Бог безпристрасно судитиме справи кожного (в. 17).
В основі Петрових повчань лежить глибока переконаність: не можна сказати, що дивні події попередніх десятиліть – життя, смерть і воскресіння Ісуса, дарування Духа, виникнення і поширення християнства – сталися з нічого. Так, багато що в цих подіях несподіване. Проте перед нами здійснення первинного божественного задуму, який частково відкрився ще древнім пророкам. Як ми вже бачили, пророки стояли в тій точці, в якій змикаються небо і земля, наше сьогодення і Боже майбутнє. Вони пізнали Бога так добре (для деяких цей досвід виявився дуже болісним!), що їм вдалося побачити загальні контури Його задуму: врятувати світ через страждання Свого Обранця, Свого Помазаника (Месію), а потім поставити Месію «у славі», тобто Володарем світу.
У наступних уривках ми знаходимо в Петра відсилання до декількох пророків, особливо Книг Ісаї і Захарії. Апостол замислюється про те, яким виділося майбутнє цим провидцям. Вони знали, що Бог явить велику милість, позбавить Свій народ і дасть йому нову і славну долю і надію. В якійсь мірі їм дано було бачити, як це станеться. Але коли? Так, це було питання. Подібно до молитви, пророцтво не діє автоматично: сьогодні прорік, – завтра відбулося. Звичайно, воно може збутися і завтра, але може і через тисячу років. Важливе інше: слово Боже непорушне. Якщо Він сказав, значить, можна не сумніватися. Якщо Він обіцяв дарувати таку дивну благодать, значить, Він це зробить (в. 10). Згідно ж з обіцянкою, така благодать стане можливою із з’явленням Ісуса (в. 13).
Це було відкрито пророкам (в. 12). Вони знали, що по всьому світу, починаючи від Юдеї, сповіщатиметься Блага звістка, а Бог пошле з небес Духа Святого, щоб Блага звістка преображала людські життя. Оскільки нині це відбулося, подальші події проступають у чіткіших фарбах: «викуп» вже заплачений. Ми ж повинні спрямувати погляд до того, хто приніс цей викуп, хто очистив нас і дав нам нове призначення. Такий сенс віри в «Бога, що з мертвих Його воскресив та дав славу Йому», зробив Його Володарем над усім. Такий сенс «віри й надії на Бога» (в. 21).