«Так само дружини, коріться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться слову, були приєднані без слова поводженням дружин, як побачать ваше поводження чисте в страху. А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикрашали себе й святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жадного страху. Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви.»
Один тямущий проповідник помітив, що люди мають свободу формувати самостійну позицію, але зазвичай обирають шаблон за шаблоном. Один стереотип, другий, третій. Їх поведінка абсолютно передбачувана. Яка вже там свобода!
Він навів два приклади. Подивіться, як люди заходять у церкву. Здавалося б, сідай, де хочеш. Проте більшість людей доходять до середини і сідають з однією із сторін. Лише коли всі місця зайняті, починають розсаджуватися на інших лавах. Мабуть, це стосується і поведінки в супермаркетах. Адже невипадково дослідження показують, що краще продаються товари в упаковках певних кольорів.
А от ще приклад, з підлітками. Знову ж таки, здавалося б, носи, що хочеш. Проте всі носять однакові джинси, однакові кросівки, а часто і однакові сережки, немов у них уніформа. Втім, вона і є уніформа. Так для них здається безпечніше. Та і легше теж.
Цей уривок зачіпає стереотипи, на які люди попадаються досить часто. Що змінилося в наші дні в порівнянні із захопленнями I століття (в. 3)? Узяти хоч би жіночі журнали: нескінченні зачіски, брязкальця і різноманітне вбрання. Та і чоловічі журнали не відстають: бодібілдінг, машини, хайтек, іноді гольф – символи сили і завзятості.
Петро пропонує поглянути на речі інакше. За його словами, справжня жіноча краса – це краса серця. Справжню велич жінці повідомляють не речі, які вона на себе надіває, а те, що таїться в її серці. Дійсно, цей підхід радикальний!
А чоловіки? Нехай чоловіки не думають, що «справжній чоловік повинен змусити дружину слухатися». Навпаки, справжній шлях лежить у ставленні до дружини як до рівної, хоча вона і фізично слабкіше. І в релігійному плані, і в усіх інших стосунках, дружина анітрохи не нижче за чоловіка. Дійсно, цей підхід радикальний!
Дозволимо собі чуточку фантазії. Як змінилися б журнали, якби інакше зрозуміли справжню жіночність і справжню мужність? Як змінився б світ, якби християни з радістю сприйняли підхід, рекомендований апостолом Петром? Погодьтеся, що уява відмовляє. А якщо так, значить, і нам, і іншим поколінням, є чому повчитися. Як ні сумно, надані самі собі, ми (навіть члени церкви) підкоряємося багатовіковим соціальним стереотипам і заклику гормонів. Нам нелегко сприймати по-іншому життя у світлі благовістя про Ісуса Христа.
Звичайно, тут немало підводних каменів. Скажімо, багато чоловіків століттями цитували вірші 1-6, начисто забуваючи про вірш 7. І багато жінок їм потурали. Безумовно, грань між радісним, творчим радикалізмом і псевдолагідністю дуже тонка. Проте не варто відмовлятися від радісного радикалізму лише тому, що бувають спотворення («мовчи і роби, що сказано, якщо не хочеш бути побитою!»).
Врешті-решт, завдання полягає не лише в тому, щоб між чоловіком і дружиною встановилися добрі стосунки (хоча це важливо і цінно). Є два інші завдання.
По-перше, чоловіків-нехристиян важливо привести до віри (в. 1). Як показали історичні дослідження, у перші віки, у пору гонінь, християнство багато в чому так і поширювалося. Більше того, християнок було кількісне більше, ніж нехристиянок, оскільки в язичницьких будинках від новонароджених дівчаток часто позбавлялися (якщо одна дівчинка вже була): їх викидали на поживу диким звірам, продавали в рабство, нерідко прирікаючи на проституцію. Дівчатка вважалися дорогою і непотрібною перешкодою. Християни, як і юдеї, відмовлялися поводитися так само, і в результаті знайти собі дружину серед християнок було легше, ніж серед нехристиянок. Християнки ж серйозно ставилися до порад апостола Петра і йому подібним. Християнські сім’ї росли, їх ставало все більше.
По-друге, християнським парам важливо молитися разом (в. 7). Якщо один з подружжя – тиран, спільна молитва буде обтяжливим обов’язком, а не приємним і природним заняттям. Звичайно, буває, що люди за своїм складом тяжіють до різних типів молитви. І все-таки, коли їм трапляється молитися разом (наприклад, у храмі), між ними не повинно виникати відчуження, пов’язаного з тим, що чоловік, приміром, ставиться до дружини як до нижчої істоти. Доречно зауважити, саме усвідомивши, яким було ставлення до жінок в античності, – за Аристотелем, жінки є нижчою формою людини! – ми починаємо розуміти, наскільки революційні речі каже Петро, та інші ранні християни (услід вченню самого Ісуса). Революційним такий підхід залишається і в наші дні.