«Тому то ніколи я не занедбую про це вам нагадувати, хоч ви й знаєте, і впевнені в теперішній правді. Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спонукувати вас нагадуванням, знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою, як і Господь наш Ісус Христос об’явив був мені. А я пильнуватиму, щоб ви й по моєму відході завжди мали це в пам’яті. Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками, але бувши самовидцями Його величі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав! І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі. І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях, бо ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим.»
Я пишу ці рядки в середині зими. Коли уранці встаєш, ще темно: світає пізно. Проте будь менше хмар, на небі світився би передвісник зорі, «уранішня зірка», як прозвали древні Венеру. Втім, вона не завжди знаходиться на одному місці неба, але дуже часто вона тут і провіщає настання ранку. Так було і сьогодні вранці.
Для Петра «світова зірниця», яка сяє в серцях (в. 19), – це обіцяння про Ісуса, чий прихід ознаменує настання великого Божого дня. Древнє християнство було немислиме без віри в те, що Ісус повернеться і завершить почате.
Це допомагає зрозуміти вірші 12-15. Петро знає, що скоро помре. Про це його попереджав ще Ісус (Ів. 21:18-19), а вірш 14, можливо, відбиває додаткове наступне одкровення стосовно цього. Проте йому було важливо, щоб читачі засвоїли істини, яким він їх учив. Смерть апостола не повинна означати занепаду апостольської віри.
Проте в нас немає необхідності сидіти і, склавши руки, чекати уранішньої зірки. Петру, Якову та Івану вже було велике одкровення про Ісуса, коли вони стояли з Ним на горі Переображення (Мр. 9:2-8). До речі, це єдине місце за межами перших трьох Євангелій, де згадується про Переображення (випадку, коли від Ісуса стало виходити світло, коли Він говорив з Мойсеєм і Іллею, а голос з неба назвав Його Сином Божим). Петро підкреслює: ця розповідь – не «хитро видумана байка». Судячи з усього, у цей час деякі супротивники християнства вже висміювали перекази про Ісуса як байки. Петро заперечує: ні, це правда, і він особисто був свідком.
Як очевидці, апостоли іншими очима поглянули на біблійні пророцтва – величезний і складний світ знаків, що вказують на прийдешнє, – і побачили, що несподівано ці пророцтва набувають сенсу. Серед цих пророцтв було пророцтво про «зорю», що сходить від Якова (Чис. 24:17). У ті часи цей уривок широко розумівся як месіанський, і цілком імовірно, що слова про «світову зірницю» у вірші 19 ним і навіяні. Петро займає таку позицію: оповідання про Ісуса, як би досягаючи кульмінації в одкровенні слави при Переображенні, означають, що віднині ми читаємо древні юдейські Писання, вже знаючи кінець. І тоді видно, що все спочатку спрямовувалося до з’явлення Месії. Більше того, одкровення слави Божої в Ньому тісно пов’язане з обіцянням про те, що і ми станемо «причасниками божественної природи». 2 Петра – текст унікальний у тому сенсі, що ці дві лінії сполучені одна з одною.
Петро коментує нову ситуацію, відносно якої в жодного древнього юдея, так би мовити, не було дорожньої карти. Усе спрямовувалося до дня слави Божої, коли буде відновлений Храм, а Месія прийде врятувати свій народ. Як вірили древні християни, це вже відбулося, хоча і парадоксальним чином. Виконання обіцянь в Ісусі очевидне: це довели Його Переображення, а потім Його Воскресіння. Проте раніше нікому і на думку не спадало, що між з’явленням Месії і настанням великого останнього дня буде чималий проміжок часу. Ніхто не замислювався, яким буде цей період і чому.
Петро, подібно до інших апостолів і на підставі Писань, дає пояснення. Християни знаходяться в ситуації, описаній у вірші 19: Ісус, Його з’явлення, преображення, смерть і воскресіння, підтвердили пророчі слова Писання, яких слід триматися, як люди вночі тримаються яскравого світильника, – доки Ісус не з’явиться як світова зірниця, що сповіщає настання великого останнього дня Божого.
Хтось скаже: а що коли така інтерпретація Писання – вигадка? Раптом ні про що подібне в пророків не сказане? На сумніви в Петра є тверда відповідь (в. 20-21). Писання не чиясь довільна вигадка. Втім, божественне натхнення не скасовує людський розум і людську індивідуальність: Біблія напрочуд різноманітна, у ній є і поезія, і історія, і пророцтва, і химерні символи. Проте людські слова доносять слово Боже. «Звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим». Мабуть, в одних біблійних авторів це виходило свідомо (Амос? Єремія?), а інших ні (Екклезіяст?). Як би то не було, тепер очевидно: усі сподівання здійснилися в Ісусі. Як інші древні християни, Петро твердо тримається Священного Писання і вірить у Сина Божого. Поки ми не побачимо Сина, ми не зрозуміємо, до чого прямувала біблійна історія. Поки ми не зрозуміємо Писання, ми не осмислимо, навіщо з’явився і ким був Ісус. Необхідно триматися і Писання, і Сина, доки не засяє в наших серцях світова зірниця. А потім вона через нас засяє для світу.