«Бо це та звістка, яку від початку ви чули, щоб любили один одного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні. Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою! Із цього довідуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все! Улюблені, коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього. І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім’я Сина Його Ісуса Христа, і щоб любили один одного, як Він нам заповідь дав! А хто Його заповіді береже, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнаємо це з того Духа, що Він нам Його дав.
Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з’явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. Ви від Бога, дітки, і ви перемогли їх, більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. Вони від світу, тому то говорять від світу, а світ слухає їх. Ми від Бога, хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнаємо Духа правди та духа обмани.»
Одне з моїх улюблених старозавітних оповідань міститься в шостому розділі 2 Книги Царів. Справа відбувається на тлі постійних сутичок, а часом і відкритих військових дій, між Ізраїлем (північною половиною народу Божого) і Сирією (його північним сусідом). Сирійський цар дізнається, що всі його плани і приготування стають відомими цареві Ізраїлю, оскільки ізраїльському пророкові Єлисею відкрите таємне. Тоді сирійський цар посилає військо, щоб схопити Єлисея.
Наступного дня слуга Єлисея виявляє, що місто оточене кіньми і колісницями. У паніці він біжить до Єлисея: що робити? Відповідь Єлисея стала знаменитою: «Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними». Потім Єлисей молиться про те, щоб Бог розплющив очі юнакові. Бог виконує прохання пророка, і слуга бачить: гора повна незримих коней і вогненних колісниць. Природно, з цієї миті події приймають зовсім інший хід.
Знову і знову зустрічаємо ми в Біблії цю тему: сили, які з нами, могутніше за сили, які проти нас. Звертається до неї і Іван. Так, часом потрібна віра, щоб побачити цю реальність. Пам’ятаєте Петра, що йде по воді? Занадто легко засумніватися. Але тоді можна і потонути. І каже Іван: «Більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі» (в. 4). Про небезпеку любові до «світу» він вже застерігав – тут ми детальніше дізнаємося, чому, – але говорить і про Божу присутність з нами, що дає нам сили перемагати.
Про яку ж битву йде мова? І чому ми потребуємо підтримки? Адресатам Івана було непросто орієнтуватися в морі повчань, ідей і пророцтв, що вирувало навколо. Наші знання про I століття обмежені, тому не до кінця зрозуміло, що має на увазі Іван. Проте епізодичні натяки дозволяють скласти загальне уявлення про те, яка картина відкривалася перед читачами, коли вони, подібно до слуги Єлисея, виходили уранці з дому і в замішанні поглядали на сили, що ополчилися проти них.
Почати хоч би з «лжепророків». Як ми вже сказали, тут складність передусім у тому, щоб їх розпізнати. На вигляд розумні і віруючі люди, та ще кажуть, що мають слово від Бога. Хто ми такі, щоб сперечатися? Проте Іван знає, що не всякий – пророк, хто пророком себе називає. (Про це застерігав ще Ісус, і нам слід міцно це засвоїти.) Але як відрізнити чорне від білого? І як «випробовувати духів»?
Відповідь полягає в тому, що потрібно уважно слухати, а отриману інформацію зважувати і просіювати. Адже не всі лжепророки вивергають прокляття або говорять зовсім вже безглузді речі. Але буває, що вникнувши, можна помітити фатальну ваду. Наприклад, загалом, вони не вірять, що Ісус Христос прийшов у тілі. Такий критерій у вірші 2.
З упевненістю сказати складно, – у I столітті було багато політичних і «релігійних» рухів, і не виключено, що ці «лжепророки» не належали до відомих нам течій, – але заперечення з’явлення Ісуса в тілі підозріло схоже на якийсь різновид «гностицизму». «Гностицизм» спеціалізувався на таємному знанні (гнозисі): вважалося, що через це знання можна врятуватися від фізичного світу і увійти до духовної сфери.
Гностицизм можна подати таким чином, що десь у чомусь він нагадуватиме справжнє християнство. Проте гностики не вірили, що Месія Ісус прийшов «у тілі», а вважали Його істотою духовною. Невже, думали вони, Месія втілився б у брудне і низинне тіло, – тіло, якому потрібно їсти і пити, спати і випорожнюватися, і більше того (жах жахів!) яке смертне.
На їх думку, Ісус лише здавався людиною. Вони вигадали історії про те, як Він взагалі не помирав (бо не був з тіла і крові). В Ісусі гностики бачили духовну істоту, яка з’явилася відкрити людям, що вони «духовні», що в них є іскра «духу», і що наслідуючи її, можна врятуватися зі світу. Багато релігійних течій наших днів, часом великих, також заперечують, що Ісус був людиною з тіла і крові, і помер лютою смертю.
Повторюся, окремі елементи цього вчення можуть здатися християнськими (хіба не погодився Іван, що «світ» любити не можна?). Проте в ключовому питанні є глибока різниця. Бо віра в пришестя Ісуса Христа в тілі займає в християнстві не другорядне, а головне місце. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами». Якщо це прибрати, християнства не залишиться. От чому будь-який дух, що примушує людину заперечувати, що Ісус з’явився в тілі, є дух «Антимесії». Цей дух за всяку ціну намагається перешкодити людям увірувати у втілення Слова. Він щосили розгулявся і в наші дні: на кожному кроці чуєш кепкування над самою ідеєю Божого втілення. Так, це вчення вкрай відважне, і таким воно було завжди. Проте воно займає центральне місце в християнстві, і жодних поступок тут бути не може.
У наявності серйозне протистояння. Людям від «світу» цього, услід побитим штампам, легко висміювати ключові положення християнства. І їх слухають (в. 5). У цій ситуації християнинові залишається лише триматися сміливого вчення про те, що значення слова «Бог» нам розкривається через Ісуса, Який від Бога прийшов і утілився. А якщо було б не так, вийшло б, що ми вже не знаємо, хто такий Бог. От чому ми не можемо не погоджуватися із суворими словами: «Хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас».
Зрозуміло, що нині такі розмови здаються страшенно пихатими. Проте Іван цього не має на увазі. Він лише цілком спрямований до того, щоб приліпитися до Бога істинного і відкинути ідолів. Пізнаємо ж ми Бога – через Ісуса. Від цього нікуди не піти.
От чому він надихає читачів, як Єлисей – свого слугу. Якщо істинний Бог є джерело нашого життя, то ми вже здобули перемогу! Той, хто в нас, більше того, хто у світі. Так, зовнішня видимість може бути іншою. Але тут і потрібна віра, – віра в те, що Бог живий прийняв тіло – наше тіло – в Ісусі. І коли сповіщається ця звістка, це означає, що діє Дух істини.