Луки 3:10-20 – Іван Христитель і його оточення

«А люди питали його й говорили: Що ж нам робити? І сказав він у відповідь їм: У кого дві сорочці, нехай дасть немаючому; а хто має поживу, нехай робить так само. І приходили й митники, щоб христитись від нього, і питали його: Учителю, що ми маємо робити? А він їм казав: Не стягайте нічого над те, що вам звелено. Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю. Коли ж усі люди чекали, і в серцях своїх думали всі про Івана, чи то він не Христос, Іван відповідав усім, кажучи: Я хрищу вас водою, але йде ось Потужніший за мене, що Йому розв’язати ремінця від Його взуття я негідний, Він христитиме вас Святим Духом й огнем! У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засіків Своїх, а полову попалить ув огні невгасимім. Тож багато навчав він і іншого, звіщаючи Добру Новину народові. А Ірод тетрарх, що Іван докоряв йому за Іродіяду, дружину брата свого, і за все зло, яке заподіяв був Ірод, до всього додав іще й те, що Івана замкнув до в’язниці.»

Комікс зображує скептика, що волає до Небес: «Боже! Якщо Ти там, скажи – що нам робити!»

У відповідь чує Голос: «Нагодуйте голодних, прихистіть бездомних, творіть правду!»

Скептик виглядає стривожено. «А вийде?» – запитує він.

«От і Я думаю, вийде?» – відповідає Голос. Схоже, Іван Христитель не гаяв даремно часу, уникав зайвих слів і не вдавався до суперечок відносно моралі. Детальний розбір Закону стосовно різних ситуацій був не для нього: голе теоретизування лише віднімало час і сили від справжньої справи – від пояснення того, як влаштований світ і як жити в ньому конкретній людині. Звичайно, хтось міг нарікати на те, що Іван нічого не говорив людям, що не мали двох сорочок або надлишку їжі, але якраз у цьому і була вся мораль. Люди, які приходили христитися, присвячували себе на те, щоб стати частиною народу Ізраїльського, світлом світу. Довгі дискусії, подібні тим, що ми знаходимо в писаннях рабинів, були ні до чого, та і не було часу для них. Потрібні були практичні правила. «У кого дві сорочці, нехай дасть немаючому; а хто має поживу, нехай робить так само». Усім була ясна суть. Подібно до великих старозавітних пророків, Іван бачив, як багаті багатіють, а бідні бідніють; треба було якось змінювати цю ситуацію.

Деякі випадки особливо цікаві. Нікому не подобається платити податки навіть у найсприятливіші часи. Тоді ж деякі мита стягувалися просто по примсі місцевих правителів, які безсовісно набивали власні кишені і мовчазно дозволяли митникам робити те ж саме. Іван не каже, що митники повинні перестати працювати для ненависних хазяїв; він не пропагує безробіття. Але їм слід тільки заробляти на хліб і не більше того. Жодного збагачення за кошт власного народу. Пізніше ми зустрінемо в Євангелії Луки багато інших митників.

Наступна група – солдати. Ймовірно, це були солдати з Іродового війська; навряд чи римські солдати приходили до юдейського пророка, щоб брати участь у ритуалі, сенс якого ставав зрозумілим лише в контексті національної історії Ізраїлю. Як і митникам, Іван не говорив їм, щоб вони відмовилися від своєї професії, – їм слід було перестати зловживати своїм становищем. Жодного розбою, жодного застосування грубої сили заради безкарного грабежу населення! «Удовольняйтесь платнею своєю» – не означає відмовитися від участі у військових походах, за які влада платить солдатам удвічі більше грошей; інфляція, яка постійно підкрадається, бич сучасної західної економіки, була фактично незнайома римському світу першого століття, і збільшити річний дохід у тих умовах не складало великих труднощів. Але солдати не повинні скаржитися на низьку плату у виправдання свого мародерства («Ірод мало нам платить, так що в нас немає вибору»).

Прості, ясні вказівки; але якщо люди стануть їх наслідувати, вони продемонструють у своєму ремеслі те, що називається свідомістю. Це відбувається не саме собою, але тільки якщо люди щиро розкаюються у своїй провині, яка завдає шкоди суспільству. Але це не все. Іван – не просто поборник морального відродження; він не просто сповіщає, що настав час великого позбавлення, великого нового Виходу. Він – глашатай Месії.

Звичайно, існував «цар юдейський». Ірод Антипа, хоча він був офіційно «тетрархом» (тобто чимось на кшталт дрібного князька), старанно відроджував Храм, що само по собі виражало претензію на царський титул. Врешті-решт, цар Соломон був першим будівельником Храму, і деякі з видатних царів Ізраїлю перебудовували чи реконструювали Храм. Ірод сподівався успадкувати титул свого батька, царя юдеїв.

Але Іван думав по-іншому. Істинний Месія, істинний цар Юдейський, от-от мав прийти, і Його прихід ніс із собою нищівний вогонь суду. Уявлення про Месію як про Суддю, а не тільки Спасителя, було нерозривно пов’язане зі сподіваннями євреїв; Месія принесе світу Божу справедливість, а це означає назвати зло по імені і розібратися з ним. Іван говорить про Месію, застосовуючи образи «віячки» і «вогню»: лопати, якою користується фермер, щоб відокремити пшеницю від полови, і вогню, в якому спалюють вже відокремлену полову. Це не зовсім той образ Ісуса, до якого звикли більшість західних християн; але це визначено біблійний образ, і ми не можемо на нього не зневажати.

Ірод Антипа мав зв’язок з Іродіядою, дружиною свого брата Пилипа; вона розлучилася з Пилипом (нечувана справа з погляду юдейського Закону) і вийшла заміж за Антипу. Відкрите звинувачення Іваном цього волаючого кровозмісного союзу було не просто моральним осудом. Оскільки Ірод претендував на роль царя юдеїв, подібна поведінка перетворювала його на лжецаря. Помазаник Господній ніколи б не поводився так. Як Ілля протистояв Ахаву (1 Царів 17-18), так і Іван безстрашно звинувачував Ірода – і за це йому довелося відповісти.

Сам Ісус міг би запропонувати більш розроблене вчення, ніж Іван, і свого часу ми розглянемо цей момент. Але ніколи згодом Він не відступав від двох речей, висловлених тут Іваном. З одного боку, Його місія, так само, як і місія Івана, полягала в тому, щоб утілювати в цьому світі Божу справедливість у поведінці Своїх послідовників. З іншого боку, Він, як Іван, твердо протистояв дому Іродовому і Своєю публічною діяльністю скидав його, засновувавши по суті справи власну партію з прибічників і послідовників. Його уявлення про Царство Боже радикально відрізнялося від Іродових уявлень: згідно з Ісусом, правда Божа повинна проявитися не в багатстві і царській величі – ідеалах цього світу, а в любові і справедливості, які, врешті-решт, зустрінуться на Хресті.

Попередній запис

Луки 3:1-9 – Проповідь Івана Христителя

Наступний запис

Луки 3:21-38 – Хрищення Ісуса і Його родовід